Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут
ЛЬВІ́ВСЬКИЙ НАУКО́ВО- ДО́СЛІДНИЙ РАДІОТЕХНІ́ЧНИЙ ІНСТИТУ́Т — науково-дослідне стратегічне підприємство оборонної промисловості України. Створ. 1956 як СКБ для розроблення радіовимірюв. і спец. апаратури. У цей час СКБ також здійснювало модернізацію серій. виробів Львів. об’єдн. радіотех. апаратури. Від 1966 — Львів. КБ, від 1969 — Л. н.-д. р. і. Міністерства радіопромисловості СРСР. У 1990-х рр. увійшов до складу Міністерства пром. політики України. Від поч. 2010-х рр. тимчасово не працює. Тривалий час Л. н.-д. р. і. був провід. установою в галузі розроблення, виробництва, модернізації та ремонту радіотех. і радіоелектрон. апаратури військ. та подвій. призначення: головки самонаведення міліметр. діапазону хвиль, радіолокатори виявлення перешкод міліметр. діапазону даних, пасивні системи радіотех. розвідки та радіомоніторингу повітр. простору, оглядово-приціл. радіолокатори, радіолокац. станції вимірювання швидкості вильоту снарядів, інформаційно-керуючі системи бронетанк. техніки й озброєння, цифр. системи стабілізації вогневих засобів бронетехніки, автоматиз. системи стабілізації вогневих засобів бронетехніки, автоматиз. системи упр. артилерій. і ракет. комплексами та ін. Осн. структурні підрозділи: 4 відділ. — радіотех. систем, інформаційно-керуючих систем, конструкторське, виробничо-технологічне; Запоріз. СКБ авіац. борт. систем. 1985 Інститут нагородж. орденом Труд. Червоного Прапора, 1974 низку працівників відзначено Державною премією УРСР у галузі н. і т., 1981 — премією РМ СРСР, 1999 і 2004 — Державна преміями України у галузі н. і т. 1961–90 за власні розроблення Л. н.-д. р. і. здобуто 355 медалей ВДНГ, з них 20 — золотих, 80 — срібних, 255 — бронзових. Співробітники отримали понад 2500 автор. свідоцтв і свідоцтв на пром. зразки, понад 50 патентів України та 9 патентів закордон. держав на винаходи та пром. зразки, 2 свідоцтва на товарні зразки; опублікували у наук.-тех. журналах понад 1900 статей і рефератів, з них 40 — у закордонних, видали 18 монографій і 9 підручників. Першим дир. Інституту був А. Явич (до 1987); відтоді його понад 15 р. очолював Р. Обуханич. Серед провід. фахівців також — Р. Голяк, З. Готра, Є. Клепфер, М. Лобур (2005–08 — директор), М. Матвійків, Л. Недоступ, Б. Оліярник, Л. Смеркло, І. Цмоць. Наприкінці 1990-х рр. колектив наук., інж.-тех. і робітн. кадрів складав бл. 1 тис., станом на 2008–09 — бл. 500 осіб.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
