Любченко Панас Петрович
ЛЮ́БЧЕНКО Панас Петрович (02(14). 01. 1897, м. Кагарлик, нині Київ. обл. — 30. 08. 1937, Київ) — партійний і радянський діяч. Брат А. Любченка. Від 1913 — в есерів. русі. Після закінчення Київ. військ.-фельдшер. школи (1914) як пом. лікаря піхот. полку брав участь у 1-й світ. війні. Екстерном склав іспити на атестат зрілості (1917), рік навч. на мед. і водночас на юрид. ф-тах Київ. університету. Після Лютн. революції 1917 — чл. виконкому Київ. ради робітн. і солдат. депутатів, УЦР від УПСР (входив до лівої фракції, що виступала за встановлення більшов. влади в Україні). За гетьманату П. Скоропадського — чл. нелегал. ревкому в Києві від «боротьбистів». Після розколу партії від березня 1919 — чл. і один із кер. Укр. партії соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів), від серпня того ж року — Укр. КП (боротьбистів). У лютому–серпні 1919 — секр. Київ. губкому, чл. Ревтрибуналу. 1920 разом з ін. провід. «боротьбистами» увійшов до складу КП(б)У. Відтоді — заступник голови Київ. губвиконкому, секр. Київ. губкому КП(б)У, заст. нач. політвідділу 2-ї Кінної армії. 1921–25 — голова Черніг., заступник голови Донец. губвиконкомів, голова правління Спілки с.-г. кооперації УСРР; 1925–27 — голова Київ. губвиконкому й окрвиконкому. В цей період гостро критикував М. Грушевського, С. Єфремова та ін. представників укр. інтелігенції, які уособлювали добу УНР. 1927–34 — секр. ЦК КП(б)У; водночас — голова Всеукр. кооп. ради; від 1933 — 1-й заступник голови Раднаркому УСРР. Виступив громад. обвинувачем на показовому політ. процесі Спілки визволення України навесні 1930 у Харкові, яким започатковано потужну хвилю репресій. Від 1934 — голова Раднаркому УРСР і чл. політбюро ЦК КП(б)У. Нагородж. орденом Леніна (1935). Несе відповідальність за насильниц. колективізацію та голод 1932–33, винищення укр. інтелігенції і селянства. На пленумі ЦК КП(б)У в серпні 1937 звинувачений у кер-ві контрев. націоналіст. організацією колиш. «боротьбистів» в Україні. Під час перерви в його роботі у своїй квартирі застрелив дружину та покінчив життя самогубством (також існує версія, що Л. був убитий співроб. НКВС УРСР). Реабіліт. 1956. У рідному місті було встановлено його погруддя (демонтов. 2014).
Рекомендована література
- Пирог Р. Я. Как погиб Председатель Совнаркома Украинской ССР П. П. Любченко // Изв. ЦК КПСС. 1990. № 10;
- Шаповал Ю. І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. К., 1993;
- Уряди України у ХХ ст.: Наук.-докум. вид. К., 2001;
- Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002;
- Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). К., 2005.
Завантажити статтю
Людина .jpg)
