Мельничук Олександр Савич
Визначення і загальна характеристика
МЕЛЬНИЧУ́К Олександр Савич (12. 07. 1921, с. Писарівка, нині Кодим. р-ну Одес. обл. — 19. 03. 1997, Київ) — мовознавець. Чоловік В. Коломієць. Доктор філологічних наук (1965), професор (1966), член-кореспондент АН СРСР (1981), академік НАНУ (1985). Закінчив Київський університет (1947). Від 1950 працював в Інституті мовознавства АНУ (Київ): від 1961 — завідувач відділу загального і слов’янського мовознавства. Академік-секретар Відділення літератур, мови та мистецтвознавства АН УРСР (1971–78); голова Комітету наукової термінології при Президії НАНУ (1987–92). Відповідальний редактор ж. «Мовознавство» (1987–93). Наукові дослідження: типологічне мовознавство; славістика; граматика; етимологія. Вивчав синтаксис слов’янських мов у діахронічному аспекті. Обґрунтував ідею про спорідненість усіх мов світу. Засновник київської етимологічної школи. Ініціатор, автор концепції, методологічних та наукових засад «Етимологічного словника української мови» в 7 т., співукладач і відп. ред. т. 1–5 (1982–2006); чл. редколегії та один з авторів енциклопедії «Українська мова» (2000; 2004; усі — Київ).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Розвиток структури слов’янського речення. 1966; Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов. 1966 (співавт. і ред.); Поняття системи і структури мови. 1970; Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. 1972 (співавт.); Про генезу індоєвропейського вокалізму. 1979; Про мову Київського літопису ХІІІ ст. 1983; Историческая типология славянских языков. 1986 (співавт.); Методологические проблемы языкознания. 1988; Методологические основы новых направлений в мировом языкознании. 1992 (співавт.); усі — Київ.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
