Мілітаризм

МІЛІТАРИ́ЗМ (від лат. militaris — воєнний) — характеристика політики, спрямованої на вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем військовими засобами. Як явище виявляється у політичній ідеології, економіці, зовнішній та внутрішній політиці. Як державна ідеологія спрямований на виправдання політики нарощування військової могутності держави та застосування військової сили при вирішенні міжнародних і внутрішніх конфліктів. 

М. тісно пов’язаний із поширенням зовнішньо-політичних концепцій і військово-політичних доктрин «масованої відплати», «гнучкого реагування», «політики з позиції сили», «контрольованої ескалації», «ядерного стримування», «реалістичного залякування» тощо. У зовнішній політиці М. орієнтує державне керівництво на розбудову відносин з іншими країнами з позиції сили. Ознакою мілітаризації зовнішньої політики є нарощування з політичною метою військової присутності за кордоном, військове силове втручання у справи інших суверенних держав (як з боку країн-агресорів, так і з боку агресивних військово-політичних блоків), посилення впливу військовиків на прийняття та реалізацію зовнішньо-політичних рішень. 

В умовах М. військову силу розглядають як основний інструмент зовнішньої політики, характерна риса внутрішньої політики — мілітаризація усіх сфер суспільного життя. Військовики отримують монополію на важливі види стратегічної інформації, в якій домінує мілітарний підхід в оцінюванні та прогнозуванні міжнародної обстановки і плануванні зовнішньо-політичної діяльності. При мілітаризації зовнішньої політики вони мають значний вплив на президента, вищі органи державної влади, а також на зовнішньо-політичне відомство, представники якого у процесі реалізації зовнішньо-політичних планів стають залежними від підтримки військовиків. У внутрішній політиці М. виявляється в підвищенні статусу та ролі військовиків у органах політичної влади та суспільному житті країни. У міністерстві оборони зовнішньо-політичні функції становлять один із головних напрямів його діяльності. 

Мілітаризація внутрішньої політики дає військовикам можливість здійснювати значний, а часом і вирішальний вплив на політичні процеси та формування органів державної влади у країні. Маючи основні важелі влади в країні, вони тримають під контролем політиків і концентрують у своїх руках великі матеріальні й фінансові ресурси. Особливо велику роль військовики відіграють при розробленні та прийнятті державних програм озброєнь, виділенні асигнувань на їхню реалізацію. Таким чином, в умовах М. вони стають тісно пов’язаними з інтересами представників ВПК. 

При режимі М. однією з найбільш важливих і розвинених галузей економіки є військова економіка, що забезпечує військовий (оборонний) потенціал держави. Мілітаризація економіки країни, її зовнішньої і внутрішньої політики призводить до гонки озброєнь, зростання військових витрат бюджету держави, посилення ВПК і, як наслідок цього, — до наростання явищ внутрішньої економічної кризи, що проявляється у збагаченні привілейованої військово-політичної еліти країни, а також виснаженні бюджетних ресурсів самої мілітаристської держави, падінні внутрішніх економічних показників, особливо життєвого рівня основної маси населення, відставанні держави у галузі соціальної сфери, зокрема у загальнодоступному навчанні й охороні здоров’я. 

Термін «Мілітаризм» уперше застосовано у середині 19 ст. для характеристики режиму Наполеона III у Франції. Після франко-прусської війни 1870–71 і, особливо, з початку 20 ст. М. набув небачених раніше масштабів значною мірою під впливом загострення протиріч між найбільшими капіталістичними країнами. Після 2-ї світової війни М. став складовою політики протистояння двох соціально-політичних систем, що призвело до «холодної війни». У цей період найнебезпечнішим виявом М. було нарощення ракетно-ядерної озброєнь США і СРСР. Тривала мілітаризація економіки, зростання військових витрат у СРСР стали важливими чинниками економічної і політичної кризи та його дезінтеграції. Проте вплив гонки озброєнь на економіку країни не є однозначно негативним, оскільки значна частка оборонних витрат йде на фінансування фундаментальних і прикладних досліджень, а також на розроблення новітніх технологій, які згодом знаходять застосування у цивільному секторі виробництва. 

Привабливість військового виробництва для промислових корпорацій полягає у тому, що вони мають стабільні багаторічні замовлення, велику частку асигнувань і постійний ринок збуту своєї продукції, який складають власні ЗС і світовий ринок озброєнь. Так, в умовах мілітаризації економіки частка військового виробництва у продукції таких великих компаній, як «Боїнґ», становила 47 %, «Дженерал моторс» — 50 %.

Завантажити статтю