Мінько Олег Терентійович
Визначення і загальна характеристика
МІНЬКО́ Олег Терентійович (03. 08. 1938, м. Макіївка, Сталінської, нині Донецької обл. — 20. 11. 2013, Львів) — живописець, художник декоративно-ужиткового мистецтва. Батько І. Мінько-Муращик. Народний художник України (2009). Член НСХУ (1970). Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1965; викл.: К. Звіринський, Р. Сельський, І. Скобало). Від 1982 працював у ньому (нині ЛНАМ): 1990–93 — декан факультету художнього ткацтва, від 1991 — професор, завідувач кафедри художнього текстилю. Учасник мистецьких виставок від 1962. Персональні виставки — у Львові (1988, 1994, 1998, 2004, 2008), Лондоні (1990), Вашингтоні (1993), Києві (2008, 2011). Основні галузі: станковий і монументально-декоративний живопис, художній текстиль. Тяжів до нових форм образотворення, прагнув уникати шаблонів ідеології соцреалізму. У 2-й половині 1960-х рр. перебував у пошуках експресивно загостреної мови й алегоричних означень соціального, духовного буття та міфології в символьно-фігуративних композиціях. Використовуючи традиційні орнаменти геометричних та рослинних мотивів у проєктах килимів, гобеленів, верет, покривал і доріжок, М. створював нові орнаментальні форми. Для натюрмортів властиві витончені композиційні рішення, вишуканий колорит. Портрети відображають драматизм і красу особи, вирізняються несподіваними композиційними рішеннями, глибоким психологізмом. Деякі роботи зберігаються в Національному музеї у Львові, Львівській галереї мистецтв.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Королева» (1966), «Біль», «Крик», «Безглуздя» (усі — 1968), «Смерть кошового», «Степом» (обидва — 1969), «Леся Українка» (1971), «Двоє» (1973), «Автопортрет» (1978; 2008), «Брат» (1979), «Сіті на озері» (1980), «Світлана» (1981), «Собор у Володимирі-Волинському» (1982), «Мати» (1983), «На озері» (1984), «Коні», «Марія» (обидва — 1986), «При надії», «Серед трав» (обидва — 1987), «Людина, яка випустила птаха» (1988), «Молитва», «Мовчання», «Відчай», «Апостол», «Пересторога», «Бандурист» (усі — 1989), «Божа Матір» (1991), «Покаяння», «Святковий день у степу» (обидва — 1992), «Розіп’ятий Христос» (1994), «Бузок коло церкви» (1995), «На Світязі» (1996), «Біла постать», «Земні муки», «Одкровення» (усі — 1998), «Пейзаж дитинства» (2004), «Великі хмари над озером», «Дорога до церкви» (обидва — 2005), «Великі хмари над селом» (2006), «Біля церкви» (2007), «Тінь на землі», «Червоне дерево», «Натюрморт із годинником» (усі — 2008), «Зоя», «Безглуздя» (обидва — 2009).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
