Новаковський Михайло Антонович

НОВАКО́ВСЬКИЙ Михайло Антонович (20. 11. 1872, с. Торки, нині Підкарп. воєводства, Польща — 10. 07. 1941, м. Руженберґ, нині Ружомберок, Словаччина) — правознавець, громадсько-політичний діяч. Брат С. Новаковського. Навч. у гімназіях м. Перемишль (нині Польща) та Львова, 1896 закін. Львів. університет. У студент. роки брав активну участь у діяльності Укр. радикал. партії (УРП), під час виборів 1895 до австро-угор. парламенту виступив у г. «Громадський голос» із закликом підтримати лідера партії І. Франка, якого знав особисто. Автор брошури «Радикальна тактика» (1898). Працював у судах різних міст Галичини, однак через членство в УРП вимушено залишив держ. службу. Здобув докторат із права і 1903 відкрив адвокат. контору в м. Богородчани (нині Івано-Фр. обл.). Вміщував статті у «Часописі правничій і економічній», написав розвідку «Поступованє в спорах з податку і оренди» (1902). У 1913 обраний депутатом Галиц. крайового сейму як позапарт. кандидат. Під час 1-ї світової вій­ни воював в Легіоні УСС, навесні 1917 признач. командиром сотні, яка відзначилася у боях з рос. військами побл. с. Конюхи (нині Терноп. р-ну Терноп. обл.). Як посол сейму увійшов до Укр. нац. ради ЗУНР. Від кін. 1918 — повіт. комісар у м. Скалат (нині Підволочис. р-ну Терноп. обл.), водночас представляв повіт у парламенті республіки. На засіданні Укр. нац. ради у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ) 4 січня 1919 обраний чл. її постій. керів. органу — виділу. В березні того ж року увійшов до гол. управи УРП. У жовтні 1919 як представник уряду ЗУНР у складі дипломат. місії УНР прибув до Варшави на переговори з керівництвом Польщі. На знак протесту проти польс.-укр. декларації (підписана 2 грудня 1919 за наполяганням С. Петлюри), що визнавала право Польщі на Сх. Галичину, залишив місію. Надалі участі в держ.-політ. діяльності не брав. Влітку 1920 поселився в Ужгороді, працював у Підкарп. банку, згодом — адвокатом. Також займався громад. роботою: 1920–23 — чл. комісії з будівництва Нар. дому і музейно-бібліотеч. комісії при гол. відділі «Просвіти», 1930 обраний господарем товариства «Руський національний музей». Друкував статті у період. вид., зокрема у часописах «Український прапор» (Відень), «Неділя» (Ужгород), «Свобода» (США), а також у календарях закарп. «Просвіти». Автор істор. повісті «На зорі» (1920). Після окупації угор. військами Карп. України у березні 1939 переїхав до Словаччини.

Завантажити статтю