Шульгин Олександр Якович

ШУЛЬГИ́Н Олександр Якович (30. 07. 1889, с. Софине Хорольського пов. Полтавської губ., нині Лубенського р-ну Полтавської обл. — 04. 03. 1960, Париж) — громадсько-політичний діяч, дипломат, публіцист. Син Якова та Любові, брат Володимира і Миколи Шульгиних та Надії Іщук-Шульгиної, батько Ро­стислава Шульгина. Дійсний член НТШ (1948). Закінчив історико-філологічний факультет Петро­градського університету (нині Санкт-Петербург, 1915). Один із лідерів «молодої громади» ТУПу в Петро­граді, дописувач часописів «Украинская жизнь» и «Рус­ское богатство», з ініціативи Української національної ради був делегатом до Петросовєта (лютий—березень 1917). Учасник Всеукраїнського національного кон­гресу (квітень 1917). Член УПСФ, обраний членом УЦР і Малої Ради. Від липня 1917 — Генеральний секретар між­національних справ; від грудня того ж року — перший керівник зовнішньополітичного ві­домства України: Генеральний секретар, Міністр закордон­них справ УНР (до 29 січня 1918). У період Геть­манату П. Скоропадського — член Міністерства закордон­них справ Української Держави, голова політичної комісії української делегації на мирних пере­говорах з радянською Росією (травень—липень 1918). Очолював посольство у Болгарії (липень 1918 — січень 1919), що видавало двотижневик «Украинско-български преглед». Член делегації УНР на Паризькій мирній конференції (1919—20). Голова української делегації на 1-й асамблеї Ліги націй (1920), по­стійний пред­ставник УНР при цій організації. Посол УНР у Франції (вересень 1920 — серпень 1921), офіційно місія припинила існува­н­ня 1924 після ви­зна­н­ня Францією СРСР. Голова українського товариства при Лізі націй. Від 1923 викладав всесвітню історію в УВУ; 1924—29 — професор загальної історії Українського вищого педагогічного ін­ституту імені М. Драгоманова (обидва — Прага). 1926—36, 1939—40, 1945—46 — Міністр закордон­них справ, 1939—40 — голова уряду Державного Центру УНР в екзилі. Один із ініціаторів і засновників бібліотеки імені С. Петлюри у Парижі (1926) У 1929—39 — голова Головної української еміграційної ради. ОГПУ СРСР завело спеціальну справу на Ш. під кодовою на­звою «Дипломат» і ретельно від­стежувало його діяльність. 1933—38 ви­ступав проти більшовицького терору в УСРР, примусової праці, голоду в Україні. У від­критому листі до Ф. Нансена, ви­даному окремою брошурою «La Sociéte des Nations et les Réfugiés Ukrainiens» (1929), домагався ви­зна­н­ня української національності для біженців з України. Один із лідерів прометеївського руху — руху поневолених більшовиками народів Росії (1926—40), засновник і голова (1934—37) Комітету дружби народів України, Кавказу і Турке­стану. 1938—40 — головний редактор журналу «La revue de Prométhé consacrée aux problems nationalitaires de LʼAsie Centrale et Septentrionale». Під час німецької окупації Франції був увʼязнений (1940—41). Засновник і голова Українського академічного товариства в Парижі (1946—60). Один із організаторів і віце-президент (1952—60) Між­народної вільної академії наук у Парижі, що обʼ­єд­нувала близько 300 вчених з різних країн. Від 1952 — за­ступник голови НТШ в Європі. Брав активну участь у під­готовці «Енциклопедії україно­знавства», ви­дан­ні наукових збірників і журналів. У паризькому часописі «Тризуб» (1925—40) опублікував низку статей під криптонімами і псевдонімами А. Я., О. Ш., «Чміль», «Женевець». Також вміщував стат­ті французькою мовою в журналі «Prométhée» (1926—38). Його наукова праця «Les Origines de lʼesprit national moderne et Jean-Jacques Rousseau» (Genève, 1938) у 1939 Паризькою академією моральних і політичних наук від­значена премією імені Лімантур. 1946—51 — голова, від 1951 — за­ступник голови доброчин­ної організації Комітету допомоги українським студентам у Франції. Після заверше­н­ня 2-ї світової війни працював у французькій секції Між­народної організації біженців, технічним радником із українських питань (1948—52); від 1952 — у французькій установі опіки над біженцями і апатридами. У Києві встановлено меморіальну дошку Ш., у Кропивницькому на честь родини Шульгиних пере­йменовано вулицю.

Завантажити статтю