Київський інститут хлібопродуктів

КИ́ЇВСЬКИЙ ІНСТИТУ́Т ХЛІБОПРОДУ́КТІВ  — науково-дослідна установа з вивчення і розроблення технологій та нормативних документів зернових культур і продуктів з них. Підпорядк. держ. акц. компанії «Хліб України». Засн. 1969 на базі Укр. філії ВНДІ комбікорм. промисловості з метою упорядкування наук. та інновац. інформації, спрямованої на нарощення матер.-тех. бази галуз. підприємств, та забезпечення галузі нормат.-правовою документацією. Від 1992 — сучасна назва. У структурі — 6 н.-д. лаб. (з технології виробництва комбікормів, аспірації та пневмотранспорту, автоматизації, механізації, контролю якості продукції, економіки) та проектно-конструктор. відділ. Осн. напрями дослідж.: нац. стандарти на зерно і продукти його переробки, новітні технології, економіка та упр. якістю продукції, екологія та вибухобезпека, автоматизація вироб. процесів тощо. Фахівцями Інституту розроблено таблиці хім. складу сировини для виробництва комбікормів; технології виробництва комбікормів для риби та молодняку тварин і птиці; тех. рішення з контейнер. зберігання і транспортування важкосип. компонентів (солі, крейди); програмні і тех. рішення для автоматизов. комбікорм. заводу; новітні тех. системи аспірації, пневмотранспорту і вентилювання зерна та зернопродуктів. Вагомий внесок у наук. розробки зробили Г. Гуменюк, Є. Дмитрук (перший дир.), О. Шаповаленко. Співпрацює із суміж. установами Болгарії, Польщі, Угорщини, Франції, США; здійснює перепідготовку та навч. кадрів галузі тощо. При Інституті функціонує Тех. комітет Держспоживстандарту (ДСТУ) України (ТК-41) «Зернові культури та продукти їх переробки». Серед остан. розробок — ДСТУ на 8 зерн. та 8 зернобобових, 11 олій. культур, комбікорм. сировину і на білково-вітамінні добавки; інструкція з технології виробництва хлібопекар. сортового і оббивного борошна із зерна тритикале; метод. рекомендації щодо інвентаризації зерна, продуктів його переробки та насіння олій. культур на хлібоприйм., зерноперероб. підприємствах України тощо. Від 2003 Інститут очолює В. Клименко.

Завантажити статтю