Інтонація

Визначення і загальна характеристика

ІНТОНА́ЦІЯ (від лат. intono — голосно вимовляю) — сукупність звукових мовних засобів, що передають смисловий, емоційно-експресивний і модальний характер висловлювання, комунікативні значення, ситуативну зумовленість, стилістичне забарвлення тексту та індивідуальність виражальних прийомів мовця. До складу І. входять мелодика, інтенсивність, тривалість звучання, фразовий і логічний наголоси, ритм, тембр і паузи. Як акустичне явище, І. є органічним комплексом частотних характеристик звуків та їхніх змін у висловлюванні, формантних ознак, динамічних і темпоральних показників. Фізичні компоненти І. функціонують у мовленні на засадах взаємної компенсації (наприклад, динамічні показники можуть компенсувати частотні). І. є окремим рівнем в ієрархічній системі мови, проте пов’язана із синтаксичними та лексико-семантичними засобами.

Інтонація виражає:

1. структурну цілісність висловлювання (речення), його завершеність чи незавершеність;
2. комунікативний тип висловлювання та його різновиди — розповідь, питання, спонукання, вигук, пояснення, відповідь, прохання у формі запитання тощо;
3. інформативну вагомість усього висловлювання в тексті або його складових — окремих слів чи словосполучень, виділення їх за ступенем важливості, підкреслення за допомогою логічного, контрастного (протиставного) та емфатичного наголосів;
4. характер емоційного забарвлення мовного тексту;
5. експресивність мовлення (суб’єктивне ставлення мовця до змісту свого висловлювання або слухача);
6. модально-вольові характеристики мовлення (невпевненість, сумнів, категоричність, вимогливість тощо);
7. смислове та синтагматичне членування звукового тексту, виокремлення в ньому фоноабзаців, висловлювань, синтагм;
8. актуальне членування висловлювання, виділення в ньому складу теми і реми;
9. стилістично-виражальні ознаки тексту, його офіційний/неофіційний характер, піднесений чи знижений стиль;
10. позалінгвістичні ознаки мовця, зокрема його соціально-територіальну належність.

У художньому тексті та сценічному мовленні І. є засобом створення художніх образів, виконує зображальну функцію. Основна одиниця І. — інтонаційна конструкція (інтонема, інтонаційний контур), що передає думку, охоплюючи висловлювання або його частину, достатньо самостійну за семантикою (Він прийшов пізно. І пішов). Інтонаційна конструкція розповідного висловлювання в українській мові має загальний спадний або висхідно-спадний характер за тональними і динамічними характеристиками. Висловлювання з акцентно виділеними словами дещо змінюють свою інтонаційну конструкцію: максимальні тональні чи динамічні показники можуть мати саме інтонаційно виділені слова або ж позначатися значним інтервалом тонального спаду. Кінцевий спад, властивий завершеним розповідним висловлюванням, називають каденцією. У питальних висловлюваннях та перед паузою всередині висловлювання виступає переважно антикаденція. Питальні висловлювання із займенниками мають І. з каденцією. У спонукальних і вигукових висловлюваннях І. позначається більшою інтенсивністю, вищим тональним рівнем. І. має значну варіативність, що дає змогу мовцеві урізноманітнювати виражальні засоби усної мови, передавати тонкі семантичні та емоційно-експресивні відтінки думки, а також виражати підтекст. У писемному тексті І. передають пунктуацією, порядком і графічним виділенням слів (шрифтом, лапками тощо). Для передачі інтонаційних особливостей, зокрема тонального контуру фрази, використовують різні способи: нотний запис, цифрове позначення, графічні схеми. Експериментально-фонетичні дослідження містять також інтонограми, інтонографічні схеми і рисунки, де докладно відтворено показники інтонаційних структур.

І. української мови досліджували Л. Булаховський (як структурний елемент), М. Баженов (в аспекті виразного читання), Є. Кротевич (у зв’язку із синтагматичним членуванням мовного потоку), Д. Баранник (мова радіо і телебачення). Від 1960-х рр. розпочато експериментально-фонетичні дослідження І. української та інших мов в Інституті мовознавства HAHУ, Одеському університеті, Київському лінгвістичному університеті.

Завантажити статтю