Войнилів

ВОЙНИ́ЛІВ  — селище міського типу Калуського району Івано-Франківської області. Центр селищ. ради, якій підпорядковані села Довпотів, Дубовиця, Середнє. Знаходиться на правому березі р. Сивка (притока Дністра), за 45 км від обл. центру та за 18 км від залізнич. ст. Калуш. Має автобусне сполучення з містами Калуш, Бурштин та з сільс. насел. пунктами Калус. р-ну. Адм. тер. 20 км². Насел. 2776 осіб (2001, складає 101,2 % до 1989), переважна більшість — українці. Вперше згадується у писем. джерелах 1443 під назвою Прокопів (першим поселенцем був Прокопій Сенявський). З набуттям статусу м-ка почали активно розвиватися ремесла і торгівля. 1552 отримав Маґдебур. право. Неодноразові турец.-татар. напади у 17 ст. завдавали значних руйнувань В. Місц. жителі брали участь у визв. боротьбі українського народу під проводом Б. Хмельницького. Багато з них приєдналися до загонів С. Височана. 1676 під В. відбулася битва польс. військ з татар.-турец. військом. У результаті перемоги поляки взяли в полон більше тисячі осіб, а також багато військ. майна. Після першого поділу Польщі (1772) В. увійшов до складу Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). У роки 1-ї світової війни у В. перебувала австр. дивізія. Жителі В. підтримали проголошення ЗУНР і брали активну участь у буд-ві Української держави. Від 1919 — у складі Польщі. 1939 у складі Зх. України приєднаний до УРСР. 1940–62 — райцентр. Від 3 липня 1941 до 30 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Мешканці В. перебували в загонах УПА. Від 1960 — смт. Нині у с-щі працюють лісгосп та комбінат комунал. підприємств. У В. — заг.-осв. школа, муз. школа, ПТУ, дитсадок; рай. лікарня, обл. тубдиспансер; Нар. дім, Будинок дит. та юнац. творчості; 3 б-ки; філія ощадбанку. В с-щі діють 2 храми УГКЦ, жін. монастир Чину св. Василія Великого. Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, жертвам сталін. репресій та воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни. Видатні уродженці В.: громад. діяч, д-р медицини І. Белей, історик, економіст М. Чировський, д-р філол. н. Л. Белей, д-р мед. н. Я. Гонський, літературознавець М. Євшан.

Завантажити статтю