Волох Омелян Іванович
ВО́ЛОХ Омелян Іванович (18. 07. 1886, станиця Калниболотська, нині Краснодар. краю, РФ — 03. 11. 1937, урочище Сандормох побл. м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ) — військовий діяч. Восени 1917 — командувач 2-го Укр. полку Армії УНР; на поч. 1918 — сотник Гайдамац. коша Слобід. України; від березня 1918 — командувач 3-го Гайдамац. полку у складі Запороз. корпусу Армії УНР; на поч. 1919 — Запороз. корпусу Армії УНР; від червня — Гайдамац. бригади. 1 грудня 1919 у м-ку Любар (нині смт Житомир. обл.) спробував підняти повстання проти Директорії. Після придушення заколоту захопив держ. скарбницю і перейшов на бік більшовиків. Член Укр. комуніст. партії (боротьбистів), згодом — КП(б)У. Працював у профспілках. 23 вересня 1933 засудж. у справі УВО до 10-річ. ув’язнення, 9 жовтня 1937 винесено смерт. вирок.
Рекомендована література
- Остання адреса: До 60-річчя соловец. трагедії. Т. 1–2. К., 1997–98;
- Завальнюк К. Провісники волі: Повстан. рух на Поділлі у персоналіях (20-і рр. ХХ ст.). Літин, 2005.
Завантажити статтю
Людина 
