Полтавський краєзнавчий музей імені В. Кричевського

ПОЛТА́ВСЬКИЙ КРАЄЗНА́ВЧИЙ МУЗЕ́Й імені В. Кричевського — найбільший музейний заклад Полтавщини. Веде свою історію від заснованого 1891 Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства. Від 1917 — Центральний народний музей Полтавщини, від 1920 — Центральний пролетарський музей Полтавщини, від 1927 — Полтавський державний музей імені В. Короленка, від 1934 — Полтавський республіканський історико-крає­знавчий музей, від 1946 — сучасна назва. 2013 отримав імʼя В. Кричевського. Спочатку роз­міщувався у 3-х кімнатах флігеля при будинку губернської земської управи, діяли під­роз­діли: науковий із геологічною (понад 500 одиниць професора О. Гурова), ґрунто­знавчою (4000 одиниць професора В. Докучаєва), ботанічною (862 одиниці професора А. Краснова), зоологічною збірками; старожитностей та нумізматики (пере­важно знахідки археолога І. Зарецького); практичний; сільськогосподарський; ку­старний зі збірками гончарства і ткацтва (зі­брані І. Зарецьким, К. Мощенком, В. Василенком). Станом на 1900 у музеї було 17 226 екс­понатів. 1906 меценатка і просвітниця К. Скаржинська подарувала земству свій приватний музей у с. Круглик Лубенського пов. Полтавської губ. (нині у складі Лубен), що нараховував понад 20 тис. екс­понатів, бібліотеку та архів. 1897—1917 офіцер П. Бобровський систематично дарував при­дбані за свій кошт речі та артефакти з археології Стародавнього Єгипту, Давньої Греції, народо­знавства країн Африки, Близького й Далекого Сходу, Криму, Кавказу, Середньої Азії, Індії, Індонезії (бл. 3 тис. одиниць). Від 1908 музей роз­міщувався у 2-х будинках: природничий і археологічний від­діли — на мансардному поверсі земської споруди, культурно-історичний й етно­графічний — на 2-му поверсі Просвітнього дому імені М. Гоголя. У 1900—30-х рр. у музеї працювали ві­домі науковці, дослідники Полтавщини — природо­знавці, археологи, етно­графи й музеє­знавці І. Зарецький, М. Олеховський, К. Мощенко, М. Ніколаєв, В. Ніколаєв, В. Щербаківський, М. Рудинський, О. Тахтай, В. Грінченко, М. Філянський, Я. Риженко, Н. Онацький, І. Самойловський, М. Гавриленко, С. Іл­лічевський, фольклористи Ф. Попадич і В. Верховинець, з ним спів­працювали академіки В. Вернадський та М. Біляшівський, почесний член Української Академії мистецтв Д. Щербаківський. 1920 діяло 11 від­ділів, зокрема природничий, археологічний, історико-етно­графічний, промислового мистецтва, архітектурний; картин­на галерея (заснована 1919 М. Рудинським); наукова книгозбірня; історичний архів. У тому ж році музею для роз­міще­н­ня колекцій пере­дано памʼятку архітектури — будинок Полтавського земства (первісний проєкт О. Ширшова, пере­роблений і вдосконалений 1903—08 в українському стилі В. Кричевським). За перші 30 р. існува­н­ня музей зосередив значні мистецькі цін­ності завдяки не лише зі­бра­н­ням К. Скаржинської та П. Бобровського, а й дарункам інших меценатів, діячів культури, мистців. Збірки музею поповнювали екс­понати, реквізовані тодішньою владою з установ, культових споруд, залишених господарями палаців і будинків, колишнього Полтавського єпархіального давньо­сховища. Серед них — ви­значна памʼятка доби українського Від­родже­н­ня Пере­сопницьке Євангеліє (нині зберігається у Національній бібліотеці України НАНУ в Києві), плащаниця із зображе­н­ням Воскресі­н­ня Ісуса Христа 1466, галерея порт­ретів козацьких геть­манів, історичні малюнки та гравюри, копія гравюри «Слава І. Мазепи», колекція грамот польських королів і московських царів, козацькі й дворянські документи, авто­графи і матеріали класиків українського письменства, насамперед зі­брані у кімнаті М. Гоголя. В окремій залі була роз­горнута збірка «старої» Полтави з планами і кресле­н­нями міста, проєктами урядових будівель, гравюрами Г. Стадлера, малюнками О. Кунавіна, що від­творювали містобудівну ситуацію кінця 18 — початку 19 столі­т­тя, порт­ретами мешканців. Найбільшу цін­ність становили колекції українського народного мистецтва, що нараховували понад 10 тис. екс­понатів, а також релігійної творчості (зокрема 200 різьблених і сницарських речей). До шедеврів українського мистецтва належав бароковий різьблений і позолочений іконостас зі статуями першосвящен­ників Захарія й Аарона, Іоан­на Хрестителя, євангеліста Іоан­на в натуральний людський зріст роботи С. Шалматова з Покровської церкви у Полтаві (згорів 1943 під час пожежі). 1939 на базі художнього від­ділу створено окремий Полтавський художній музей (див. Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені М. Ярошенка), йому пере­дано понад 18 тис. екс­понатів (нині лише не­значна частина з них знаходиться у музеях Полтави). Напередодні 2-ї світової війни в екс­позиційних залах і фондо­сховищах музею було 117 900 артефактів. У вересні 1943 німецькі військовики спалили будинок музею, при цьому знищено і науковий архів та значну частину фондової документації. 19 028 екс­понатів врятовано з-під руїн спаленого музею, 12 920 — повернуто з евакуації та від­ре­ставровано, 5245 — після війни з Німеч­чини. Від­будова та ре­ставрація музею тривала до 1964. На той час 3 від­діли екс­позиції (природи, історії дорадянського періоду, історії радянського су­спільства) роз­міщувалися у 23-х залах. Від 1970-х рр. колекцію поповнюють роботи місцевих професійних художників.

1991 Полтавський художній музей повернув для екс­понува­н­ня колекцію писанок (408 одиниць) із приватного зі­бра­н­ня К. Скаржинської. Музей створює різноманітні колекції традиційних видів мистецтва полтавського краю, збираючи вишивку, вибійку, писанки, плеті­н­ня з рослин­них матеріалів, вироби гончарства, ткацтва, а також із дерева, кістки, рогу, металу, малюва­н­ня на дереві, предмети й деталі архітектурно-художнього будівництва, культове начи­н­ня тощо. Тут сконцентровано твори ві­домих майстрів і мистців, які отримали ви­зна­н­ня в Україні та поза її межами: вишивальниць О. Василенко, О. Великодної, Г. Каніболоцької, Н. Щербатих, килимарів Надії та Олександра Бабенків, по­друж­жя Левадних, Л. Товстухи, різьбярів і сницарів П. Юхименка, В. Гарбуза, Я. Халабудного, Я. Усика, В. Кваші, В. Нагнибіди, М. Зацеркляного (див. Зацеркляні), гончарів і малювальниць О. Ночовника (див. Ночовники), І. Білика, А. Білик-Пошивайло, Т. Демченка, Г. Кирячка, О. Селюченко, В. Омеляненка, З. Лин­ник, М. Назарчук, мистців порцеляни І. Віцька, С. Пасічної, В. Сіробаби-Климко. Пред­ставлено історію всіх осередків ремісництва, ку­старних і художних промислів, народної творчості краю. В екс­позиції й фондах зберігаються твори живописців, скульпторів і графіків 20 — початку 21 ст. Ліоліни та Володимира Без­углових, М. Болюха, П. Вітрика, П. Волика, С. Гно­йового, П. Горобця, О. Журбія, М. Когана, В. Максимчук, В. Мозока, В. Павлюченка, М. Під­горного, К. Посполітака, Ю. Самойленка, А. Сербутовського, В. Шаховцова, самодіяльних і народних малярів В. Вакуленка, Л. Вишталя, Т. Івницької, Г. Савчука, Ф. Ткаченка, Т. Зацеркляної (див. Зацеркляні), О. Литвина, Ф. Марченка, І. Ново­бранця, М. Носенка та ін. Від часу заснува­н­ня музею його спів­робітники видають літературу наукового, крає­знавчого і музеє­знавчого характеру (загалом понад 380 ви­дань). Спочатку це були звіти про діяльність установи, щорічники, потім зʼявилися праці «Полтавщина» (1927) і «Збірник, присвячений 35-річчю музею» (1928). Серед ви­дань — каталоги музейних колекцій, матеріали наукових конференцій і семінарів, наукові збірники археологічної тематики, присвячені столітньому ювілею закладу (1991—93), моно­графії істориків та природо­знавців, числен­ні брошури. 1992—2011 у музеї створено нову екс­позицію в 40-а залах (від­діли природи, археології, історії козацької доби та Нового часу, новітньої історії краю) та мистецько-етно­графічну на мансардному поверсі — «Народний побут. Народне мистецтво». Художник-монументаліст Л. Тоцький від­творив роз­писи колишньої зали засі­дань губернського земства з полотнами С. Васильківського. На першому поверсі роз­міщено екс­позицію «Унікальні екс­понати в колекції музею», на другому — меморіальну залу із творами В. Кричевського. На музейному по­двірʼї поміж насадже­н­нями дендропарку роз­горнуто екс­позицію скансену зі зразками стародавньої та середньовічної монументальної скульптури, рештками давніх гробниць, мас­штабними екс­понатами із тривких матеріалів. На правах від­ділу в окремому приміщен­ні працює Полтавський музей історії авіації і космонавтики. Загалом у фондах — бл. 300 тис. одиниць зберіга­н­ня Музейного фонду України. Станом на 2021 музею пере­дано будівлі колишнього ку­старного складу губернського земства та колишньої художньої школи, в яких після ре­ставрації заплановано роз­міще­н­ня ви­ставкової зали, бібліотеки, наукового архіву. Від­повід­ною про­грамою Президента України В. Зеленського було перед­бачено проведе­н­ня ре­ставраційних робіт, що охопили найбільшу купольну залу музею, вестибюль, сходовий марш і вхід, однак їх пере­рвало повномас­штабне вторгне­н­ня військ РФ у лютому 2022. У 2023 ці роботи по­ступово від­новлено. Директор — О. Супруненко (від 2016).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю