Полісся

ПОЛІ́ССЯ — провінція в межах мішаних лісів України, яка характеризується низовин­ним рельєфом, сформованим за участю водно-льодовикових та алювіальних від­кладів, широкими заболоченими річковими долинами, позитивним балансом вологи, панува­н­ням дерново-підзолистих і болотних ґрунтів, утворених пере­важно на піщаному субстраті, високим рівнем ґрунтових вод, значним пошире­н­ням соснових лісів з домішкою широколистяних порід. Охоплює пів­нічну частину України і про­стягається із заходу на схід більш як на 750 км , а з пів­ночі на пів­день — на 150—180 км. Площа 113 500 км², що становить 19 % території України. Межа П. та Лісостепу проходить біля таких населених пунктів: Володимир—Луцьк—Рівне—Корець—Берездів—Шепетівка—Полон­не—Чуднів—Троянів—Житомир—Корнин—Київ—Ніжин—Комарівка—Батурин—Кролевець—північніше Глухова. У ра­йоні Шепетівки і Рави-Руської від основної частини П. від­галужується смуга Малого Поліс­ся, яке з пів­ночі обмежене Волинською височиною, а з пів­дня — Подільською височиною, що вже належать до Лісо­степу. В межах П. знаходиться більшість ра­йонів Волинської, Рівненської, Житомирської, Чернігівської, частина ра­йонів Львівської, Хмельницької, Київської та Сумської областей. Гео­структурно П. приурочене до Українського щита, Волино-Подільської монокліналі, Дні­провсько-Донецької западини, що об­умовлює мозаїчність поліських ландшафтів. Головною причиною своєрідності, різноманітності мозаїчності ландшафтів П. є вплив на їх формува­н­ня палеогео­графічних умов, зокрема в антропогені. На цій гео­структурній основі в межах П. сформувався рельєф Поліської низовини та пів­нічної частини Придні­провської низовини. Річний радіаційний баланс 1700—1850 МДж/м². Пере­січна температура липня від +17 °С (на заході) до +19,5 °С (на сході); найвищі температури +33—39 °С (липень, серпень); пере­січна температура січня від -4,5—5 °С (на заході) до -7—8 °С (на сході); абсолютний мінімум -32°—-39 °С (січень—лютий). Вегетаційний період триває 160 (схід)—180 (захід) днів. Річна сума опадів на заході — 742 мм, на сході — 550 мм; випаровуваність — від­повід­но 500 і 450 мм. Коефіцієнт зволоже­н­ня змінюється від 2,6 у західній до 1,9 у східній частині. За спів­від­ноше­н­ням тепла та вологи у П. сприятливі умови для вирощува­н­ня сільськогосподарських культур (картопля, жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, льон, хміль тощо). Проте на П. не виключена можливість періодичних ґрунтових посух, викликаних властивостями піщаних ґрунтів, що не затримують вологу і не на­громаджують її. В звʼязку з цим необхідне зарегулюва­н­ня стоку. Особливістю ґрунтового покриву П. є його строкатість, зумовлена рельєфом і характером ґрунто­утворюючих порід, глибиною заляга­н­ня ґрунтових вод. Найпоширенішими ґрунтами П. є дерново-підзолисті та болотні і торфово-болотні ґрунти. Дерново-підзолисті ґрунти сформувалися пере­важно на без­карбонатних піщаних і супіщаних від­кладах легкого механічного складу, в умовах значного зволоже­н­ня, під мішаними лісами з густим травʼянистим покривом. В умовах надмірного під­ґрунтового зволоже­н­ня від­бувається оглеє­н­ня дерново-підзолистих ґрунтів, в них формуються залізо-марганцеві бобовини і горизонти ґрунту зафарбовуються в зелений і сіро-голубуватий колір завдяки наявності сполук заліза. Болотні ґрунти роз­виваються в умовах надмірного зволоже­н­ня. Їх характерною рисою є сильна оглеєність по всьому профілю. Залежно від товщини торфового горизонту вони поділяються на мулувато-, торфово-болотні і торфовища. Великі масиви болотних ґрунтів є в пів­нічних ра­йонах Волинської, Рівненської, пів­нічно-західній частині Житомирської обл., в придні­провській частині П. У межах П. формуються також дернові, лучні, пере­гнійно-карбонатні, сірі опідзолені ґрунти. Ґрунти дернового типу поширені на широких плоских зниже­н­нях на периферії боліт, під­вищених частинах заплав річок, на невеликих галявинах серед колишніх лісових масивів під травʼяни­стою рослин­ністю в умовах близького заляга­н­ня ґрунтових вод (2—4 м). Дерновий процес сприяє накопичен­ню гумусу, вміст якого тут сягає 3—5 %. Дерново-гле­йові (лучні) ґрунти за­ймають значні площі на заплавах Дніпра, Десни, Горині, Случі, Ужа, Тетерева і Сейма. У центральній частині заплави ґрунти легкосу­глинкові, рівень ґрунтових вод і гле­йовий горизонт залягають близько до поверх­ні, вони містять більше гумусу, ніж інші ґрунти цього типу. В прирусловій частині заплави лучні ґрунти мають піщаний склад і мало гумусу. На лів­обереж­жі Дні­пра в межах річкових долин і знижень пів­ден­ної частини П. трапляються засолені дерново-гле­йові ґрунти (Чернігівська обл.). Вони засолюються внаслідок діяльності під­земних вод. Пере­гнійно-карбонатні ґрунти поширені в пів­ден­ній і пів­ден­но-західній частині Волинського Поліс­ся і в Малому П. на продуктах вивітрюва­н­ня крейдових мергелів та крейди. На осушених ділянках і під лучною рослин­ністю вони містять 3—6 % гумусу, а під лісом 8—12 % і до 15 % гумусу. Сірі опідзолені ґрунти роз­винуті на лесоподібних су­глинках в межах «лесових островів». Вміст гумусу в них 1,2—3 % . Вони поширені на Словечансько-Овруцькому кряжі, в ра­йоні Житомира, Звягеля, Коростишева, Чорнобиля, Димера, Мени, Михайла-Коцюбинського, Чернігова, Тупичева, Понорниці, Новгорода-Сіверського. На П. є невеликі масиви опідзолених та вилуговуваних чорноземів, що місять до 3,6 % гумусу і поширені в межах Городнянщини, Менщини, Березнянщини Чернігівської обл., на пів­дні Київського Поліс­ся і Житомирського Поліс­ся. За рослин­ним покривом П. належить до Поліської під­провінції Східноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області. Природна рослин­ність пред­ставлена дубово-сосновими лісами, пошире­н­ня яких зумовлено наявністю піщаних воднольодовикових і льодовикових від­кладів. Ліси за­ймають близько 30 % території П.; домінують сосна, дуб, береза і вільха. Значно меншу роль у лісових угрупова­н­нях ві­ді­грають ялина, граб, осика, клен, липа, вʼяз і тополя. Фауну П. пред­ставляють лось, олень благородний, сарна, дика свиня, вовк, лисиця, борсук, їжак європейський, кріт європейський, бурозубки, вивірка звичайна, сліпак подільський, мишак лісовий, полівка звичайна, вухань звичайний, нічниці та ін. Ландшафтна структура Українського П. досить складна і мозаїчна. Основну роль у ній ві­ді­грають алювіальні, алювіально-зандрові, зандрово-морен­ні, морен­ні, денудаційні низовин­ні рівнини на докембрійських кри­сталічних, крейдових і палеогенових від­кладах з пере­важно дерново-підзолистими і болотними ґрунтами під лісовою, лучною і болотною рослин­ністю. Природні ландшафти Українського П. внаслідок тривалої господарської діяльності людини за­знали значної транс­формації (збезлісе­н­ня, меліорація, ро­зорюва­н­ня тощо). Пере­важають сільськогосподарський і гірничодобувний види природокористува­н­ня. Роз­ораність ґрунтів П. становить 54 %. Серед не­сприятливих процесів при господарському викори­стан­ні земель — ерозія, під­топле­н­ня та заболоче­н­ня. Процеси антропогенізації ландшафтів П. вимагають регульованого природокористува­н­ня: меліорації та регуляції водного стоку, боротьби з ерозією та дефляцією, рекультивації земель, порушених внаслідок видобутку корисних копалин, зокрема нелегального видобува­н­ня бурштину; сут­тєвого збільше­н­ня кількості та площ природно-заповід­ного фонду, створе­н­ня регіональних і національних природних парків.

Завантажити статтю