Житомир

ЖИТО́МИР — місто обласного значення, адміністративний, економічний, культурний центр Житомирської області, райцентр, один із давніх осередків Волині. Знаходиться на берегах р. Тетерів (бас. Дніпра) і її лівих приток Кам’янка та Рудавка, за 126 км від Вінниці, за 135 км від Києва, за 187 км від Рівного, за 208 км від Хмельницького та за 261 км від Луцька. Площа 61 км². Насел. 284,2 тис. осіб (2001, складає 97,3 % до 1989): українців — 82,9 %, проживають також росіяни, білоруси, поляки, євреї та ін. Вузол залізниць і автомоб. шляхів; аеропорт. Транспортна інфраструктура: автобусні, трамвайні та тролейбусні маршрути. Поділяється на Богунський і Корольовський р-ни.

Побл. Ж. досліджено поселення та кургани епохи бронзи, раннього заліз. віку. Старовинна частина міста розташ. над р. Кам’янка на 3-х скелястих пагорбах — горах Охрімовій, Замковій, Петровській. Центр. майдан — Соборний, вулиця — Михайлівська. Осн. магістрал. вулиці, що з’єднують центр міста з околицями: Київська, Велика Бердичівська, Черняховського, Перемоги, Щорса. Старе місто оточують нові мікрорайони, назви яких запозичені від колиш. приміських сіл чи віддзеркалюють давні професії жит. цих місцевостей: Хмільники, Крошня, Видумка, Довжик, Смоківка, Корбутівка, Смолянка, Левків, Поруб. Виявлені археол. артефакти — курганна група у передмісті «Мальованка» та 3 поселення в істор. частині (Замкова гора, Поділ, Охрімова гора) — свідчать, що Ж. засн. за часів Київ. Русі. Тер. істор. центру міста — Замкової гори (де розташ. один із корпусів Держ. архіву Житомир. обл.) — витягнутий з Пд. Сх. на Пн. Зх. мис-плато заг. пл. понад 3 га. Досліджені там пам’ятки хронологічно становлять групи ліпної товстостін. кераміки 9–10 ст. та фрагментів гончар. горщиків з орнаментом 12–13 ст. Під час розкопок знайдено також глиняні біконечні прясла, залізні ножі, уламки скляних браслетів тощо. За легендою, яку записав історик 19 ст., священик М. Трипольський, місто закладене бл. 884 дружинником князя Олега Житомиром. Він вбив київ. правителів Аскольда і Діра та, не бажаючи більше перебувати на службі в Олега, зі своїм загоном утік у прадавні ліси в міжріччі Тетерева, Кам’янки і Рудавки, де над глибоким (бл. 30 м) урвищем над Кам’янкою звів дерев’яний замок. Чеський вчений-славіст П.-Й. Шафарик стверджував, що городище — майбут. Ж. — виникло як центр племені житичів, що входило у племін. союз древлян. Деякі краєзнавці вважають, що Ж. — скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного, спокій. життя. Після поразки повстання древлян 945 Ж. остаточно ввійшов до складу володінь Київ. Русі. У перші століття існування його екон. розвиток, як і багатьох ін. сх.-слов’ян. феодал. міст, здійснювався на основі с.-г. виробництва навколиш. округи. Важливу роль у формуванні міського життя відігравали ремесла. 1240 Ж. був повністю зруйнований монголо-татарами. 1320 захоплений литов. князем Ґедиміном, від 1392 — у межах кордонів Великого князівства Литовського. Наприкінці 14 ст. місто під назвою Житомель згадується в «Списку руських міст, далеких і близьких». У цей час тут збудовано новий замок, який став форпостом на прикордонні з татарами. Останні протягом 14–17 ст. здійснили понад 30 набігів. Серед найспустошливіших — 1392, 1469, 1482. У 1444 Ж. одним із перших серед міст Великого князівства Литовського отримав Маґдебур. право. Своїм привілеєм король Казимир Яґеллончик відніс його до 15-ти найбільших. Згодом затверджено міський герб. Після перетворення 1471 Київ. князівства на воєводство Ж. став центром повіту. 1522 пожежа знищила майже все місто та замок. У 1540-х рр. житомир. замок перемуровано та укріплено за проектом місц. зодчого С. Бабинського. Його стіни оточував оборон. рів з водою — найбільший (130 × 115 м) серед замків України. На тер. житомир. замку знаходилися старостин. палац, церква Св. Спаса, низка житл. будинків. Важливою складовою оборон. комплексу були підземні ходи. Прокладені в товщі лесу, вони мали широко розгалужену систему. У них переховувалися місц. жит. під час набігів завойовників. Поряд з ремеслами у місті розвивалися поташевий, селітряний, винокур. і пивовар. промисли. 1545 у Ж. діяло 2 млини. За Люблін. унією 1569 місто відійшло під владу Польщі. 1571 тут налічувалося 117 дерев’яних будинків. 1596 Ж. здобув право на проведення щороку 2-х двотижневих ярмарків. 1634–36 житомир. староста Я. Тишкевич збудував монастир кармелітів. Житомиряни брали участь у селян.-козац. повстанні 1594–96 під проводом С. Наливайка. Місто було ареною Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. Оскільки на Житомирщині мешкало чимало шляхти, тут прослідковувалося значне сусп. протистояння. 1648 військо Б. Хмельницького штурмом узяло житомир. замок, 1651 на пн. околиці Ж. загони І. Богуна розгромили 17-тисячну армію польс. князя Четвертинського. Від 1649 — місто Київ. полку, деякий час — сотен. центр (близькість кордону з поляками не сприяла його розвитку). За Андрусів. перемир’ям 1667 повернене під владу Польщі. У наступ. році, після виведення тер. Києва за межі кордонів Польщі, Ж. став гол. містом Київ. воєводства. У 18 — частково 19 ст. — знач. осередок польс. культури на Правобереж. Україні. 1720 у Ж. відкрито єзуїт. колегіум, 1751 побудовано костел св. Софії, 1724 засн. монастир єзуїтів, 1761 — бернардинців, 1766 — сестер-жалібниць ордену св. Вікентія. Тривалий час містом володіли графи Ільїнські. 1768 Ж. став місцем трагіч. фіналу повстання проти польс. шляхти — Коліївщини. Тут відбувся суд над його учасниками (у с. Кодня, побл. Ж., страчено бл. 3 тис. повстанців; на одному з курганів, у якому поховані загиблі, встановлено пам’ят. знак). За польс. конституцією 1775 Ж. визнано 2-м за значенням після Кракова серед столич. міст Польс. Корони. 1778 у Ж. розпочато діяльність Комісії доброго порядку, одним із завдань якої був огляд палаців, садів, міських нив та складання інвентарю всіх міських ґрунтів. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах кордонів Рос. імперії. 1796 цар. уряд викупив у Ільїнських житомир. землі та спочатку тимчасово, а 1804 остаточно затвердив Ж. адм. центром Волин. губ. 1798 у місті запроваджено «Городское положение», за яким до міського товариства з вибор. заг. думою увійшли всі мешканці незалежно від національності та реліг. приналежності, які мали нерухоме майно, члени цехів і гільдій. Міський магістрат мав обмежені функції, підпорядков. губерн. владі. 1846 створ. міську думу, яка отримала муніцип. функції магістрату. 1861 ліквідовано магістрат і стан. суди для міщан, 1870 скасовано стан. принцип виборів до міської думи та запроваджено майновий ценз, 1874 створ. міську управу — виконав. орган, який призначала дума. Протягом 19 і на поч. 20 ст. місто активно забудовували, розширювали його межі. У 1890–1910-х рр. у Ж. закладено фундамент сучас. комунал. господарства, зокрема споруджено водопровід, каналізацію, прокладено трамвайну лінію, налагоджено телефон. зв’язок, збудовано низку мостів та інж. комунікацій. Розвиткові Ж. сприяло прокладення залізниці Ж.–Бердичів (1896), Бердичів–Ж.–Коростень (1914). На зламі 19–20 ст. зросли функ- ції міста як культ.-осв. центру. 1858 засн. міський театр (арх. І. Штром; нині розташ. Житомирська філармонія), 1866 — одну з перших в Україні публіч. б-к (нині Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олега Ольжича), музей при ній (нині Житомирський обласний краєзнавчий музей), 1893 — церк.-археол., 1900 — дослідників Волині товариства, які ставили перед собою завдання всебіч. наук. дослідж. регіону. 1864 споруджено Преображен. собор (арх. К. Рохау, Е. Жибер, В. Шаламов). Діяли чол. та жін. гімназії, училища, школи. 1837 у місто переведено зі Славути (нині місто Хмельн. обл.) євр. друкарню, яка 1845 стала однією з двох (поряд із вільнюською) дозволених у Рос. імперії. На розвиток Ж. у 19 ст. позитивно вплинула діяльність окремих волин. губернаторів, зокрема М. Синельникова, М. Черткова, П. Грессера. Значний внесок у забудову міста у різний час зробили арх. В. Гесте, В. Пальшау, В. Безсмертний, інж. В. Милов та губерн. землемір П. Кудрявцев (іменами 2-х останніх названо вулиці). Перший генплан Ж. розроблено на поч. 19 ст. (затверджений Миколою І у 1827) арх. А. Міленським (згодом — гол. арх. Києва). Житомиряни також брали участь у війні з Наполеоном 1812, Ж. був одним із центрів декабрист. руху, тут діяв осередок Пд. товариства. Польс. насел. Ж. 1831–32 та 1861–63 перебувало у загонах повстанців, які боролися за визволення Польщі. 1846 у складі Археогр. комісії місто двічі відвідав Т. Шевченко. 1907–12 і 1917–20 діяло житомир. товариство «Просвіта» (перший голова — О. Кравченко-Орловська, згодом — Л. Курек-Волошка). Його актив. чл. були етнограф В. Кравченко, літературознавець М. Гладкий, письменники К. Поліщук, В. Морозівна, Я. Савченко, голова губерн. земської управи І. Любинецький. Навесні 1921 у Ж. відбувся єпарх. з’їзд, де священик Іоан (Теодорович) виступив із промовою про необхідність укр. нац. Церкви. 1798 у Ж. мешкало 5,4 тис. осіб, 1840 — 16,7 тис., 1863 — 38,4 тис., 1897 — 65,9 тис., 1914 — 86,4 тис., 1926 — 77 тис., 1939 — 95,1 тис., 1959 — 105,6 тис., 1979 — 243,8 тис. Наприкінці 19 ст. бл. третини насел. складали поляки, майже половину (1897 — 46 %) — євреї (за переписом 1926: українців — 37,1 %, євреїв — 39,1 %, росіян — 13,7 %, поляків — 7,3 %). 1905 у Ж. за сприяння поліції вчинено євр. погром. У січні 1918 Ж. був резиденцією евакуйованого з Києва уряду УНР на чолі з М. Грушевським, 1919–20 неодноразово ставав зоною запеклих боїв армії УНР з більшов. військами. У місті бували визначні діячі укр. визв. змагань С. Петлюра, П. Скоропадський, О. Шумський, Л. Ковалів, М. Полоз, В. Голубович та ін., функціонувала юнац. школа прапорщиків, яка готувала офіцер. кадри для армії УНР (кер. В. Петрів). Урядом УНР у Ж. затверджено низку важливих законів, тут формували військ. мін-во. Вперше більшов. владу у Ж. встановлено 8–9(21–22) січня 1918, остаточно — 7 червня 1920. У місті перебували австро-нім. війська, денікінці, польс. війська. 1923–30 — центр Житомир. округи, від 1930 — райцентр (від 1932 — у складі Київ. обл.). Від 1937 — центр новоутвореної Житомир. обл. Жит. потерпали від голоду 1921–23 та 1946–47, голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 9 липня 1941 до 12 листопада 1943 та від 18 листопада до 31 грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. У листопаді–грудні 1943 тут відбувалися запеклі бої. Діяли осередки підпіл. та партизан. боротьби. У с. Богунія (нині у межах Ж.) гітлерівці створили один з найбільших таборів для рад. військовополонених (див. «Богунія»).

За 4 км від сучас. межі міста (нині смт Гуйва) знаходилася ставка одного з кер. Райху — Г. Гіммлера. Ж. визволяли війська під командуванням генералів І. Черняховського, М. Ватутіна, А. Гречка та ін. 14 рад. військ. з’єднань отримали назву «житомирських» (див. Житомирсько-Бердичівська наступальна операція). У 1960–90-х рр. у місті збудовано десятки пром., буд. та інж. об’єктів. Нині його пром. комплекс складають 459 підприємств, зокрема харчової промисловості (бл. 30 % від всієї реаліз. продукції) — Житомирський лікеро-горілчаний завод, ВАТи — «Житомирський маслозавод», «Житомирпиво», «Житомир. комбінат хлібопродуктів», «Молочник», ЗАТи — «Житомирські ласощі», «Житомир. м’ясокомбінат», ТОВи — «М’ясо Полісся», «Кох», «Рибні пром. технології», дочірнє підприємство «Молоч. завод» ТОВ «Молочна ф-ка “Рейнфорд”», Житомир. філія ЗАТ «Золотий коровай»; легкої — ВАТи — «Житомирська взуттєва фабрика “Крок”», «Іскра», ЗАТи — «Житомирська панчішна фабрика “Україна”», «Житомир. ф-ка нетканих матеріалів “Тетерів”», «Житомир. лляна мануфактура» (див. Житомирський льонокомбінат), ТОВи — «ТУСМО», «Ферпласт-Україна», колект. вироб.-торг. підприємство «Ф-ка “Трикотажниця”»; хім. і нафтохім. — ЗАТ «Житомирський завод “Ліктрави”», ТОВи — «Житомирська фармацевтична фабрика», «Вироб. компанія “Марк”», «Житомир-полісакс», «Фірма “Віндзор”», «Жерок-альфа»; целюлозно-папер. виробництва та полігр. діяльності — «Полісся» Житомирське комунальне книжково-газетне видавництво, Житомир. обл. друкарня, ТОВ «Житомир. картон. комбінат»; маш.-буд. галузі промисловості — ВАТи — «Верстатуніверсалмаш», «Електровимірювач», «Житомирський завод “Вібросепаратор”», ЗАТи — «Житомирремхарчомаш», «Житомир. завод нестандарт. устаткування», «Будмаш», Житомирське державне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство; металург. галузі промисловості та з виробництва готових метал. виробів — ВАТ «Житомир. завод огороджувал. конструкцій», ТОВи — «Котлозавод “Крігер”», «Житомир. завод метал. конструкцій»; з виробництва ін. неметал. мінерал. продукції — ВАТи — «Біомедскло», «Житомир. завод скловиробів», «Житомир. комбінат силікат. виробів», «Соколів. кар’єр», «Житомир. завод покрівел. та ізоляц. матеріалів», «Крошен. цегел. завод», ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія». У Ж. — Житомир. нац. агроекол. університет (див. Агроекологічна академія України Державна), Житомирський державний університет ім. І. Франка, Житомирський державний технологічний університет, Житомирський військовий інститут радіоелектроніки ім. С. Корольова Нац. авіац. університету, Житомир. обл. інститут медсестринства, Житомир. обл. інститут післядиплом. пед. освіти, Житомирське музичне училище ім. В. Косенка, Житомирське училище культури і мистецтв ім. І. Огієнка, Житомир. факультет Нац. університету держ. податк. служби України, філії Європ. університету, Київ. інституту бізнесу і технологій, Університету сучас. знань, Житомир. екон.-гуманітар. інститут Відкритого міжнар. університету розвитку людини «Україна», Житомир. навч.-консультат. центр Міжнар. наук.-тех. університету, 46 денних заг.-осв. закладів, з них 4 гуманітарні гімназії, 5 ліцеїв, міський колегіум, 6 навч.-вихов. комплексів школа-садок, 2 вечірні та 3 приватні заг.-осв. навч. заклади, 45 дошкіл. закладів; Сільського господарства Полісся Інститут УААН; Житомир. обл. універсал. наук. бібліотека ім. Олега Ольжича, Житомирська обласна наукова медична бібліотека, Житомир. міська бібліотека ім. В. Земляка, Житомир. обл. бібліотека для юнацтва, Житомир. обл. бібліотека для дітей, кінотеатри «Україна», «Жовтень», ім. І. Франка (для дітей), Житомир. філармонія, Житомирський академічний обласний театр ляльок, Житомирський обласний державний український музично-драматичний театр ім. І. Кочерги, Житомир. обл. краєзнавчий музей (відділи: Житомирський музей природи, Житомирська картинна галерея, Короленка В. Житомирський літературно-меморіальний музей), Житомирський обласний літературний музей, Житомирський музей космонавтики С. Корольова, Житомир. музей пожеж. техніки; 2 центр. міські лікарні, центр. дит. міська лікарня, 4 стоматол. поліклініки, дит. стоматол. поліклініка. Банків. система досить розгалужена та представлена понад 40 філіями та 180 відділ. банків. Є центр. стадіон, парк культури і відпочинку ім. Ю. Гагаріна, Ботан. сад Житомир. нац. агроекол. університету (див. Ботанічний сад Державного агроекологічного університету). Внаслідок будівництва 1965 на р. Тетерів гідрокомплексу утвор. т. зв. Житомир. море, узбережжя якого нині — зона відпочинку (гідропарк, санаторно-мед. заклади, реабілітац. центр для ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС). Мальовничі краєвиди навколо Тетерева називають «Волинською Швейцарією». Працює метеостанція. Функціонують «Льонок» Державний поліський ансамбль пісні і танцю, зразк. хорові капели «Орея» і «Ґлорія», дит. танц. колектив «Сонечко»; виходять газети «Ехо», «Житомирщина», «Місто», «Субота», «Інтерес», «20 хвилин».

Культ. споруди: 8 — УПЦ МП, 2 — УПЦ КП, 2 — РКЦ, 1 — УГКЦ, 4 — християн віри євангельської, 2 — євангелістів християн-баптистів, 1 — юдеїв, 1 — адвентистів сьомого дня, 1 — свідків Єгови. Серед пам’яток архітектури — келії єзуїт. монастиря (1724), костел св. Софії (1737–51) та дзвіниця (1863), Преображен. собор (1864), магістрат (1789), будинок поштової станції (серед. 19 ст.), Успен. церква (19 ст.), Михайлів. церква (1856), Яковлев. церква (18 ст.), Хрестовоздвижен. церква (1900), окруж. суд (нині гол. корпус Житомир. агроекол. університету), Будинок працелюбства, садиба Філіпова (нині Будинок урочистих подій), міський театр (1858, нині філармонія), семінар. костел Іоана з Дуклі (1842). Встановлено пам’ятники О. Пушкіну, Т. Шевченку, С. Корольову, О. Бородію, В. Короленку, О. Пархоменку, В. Косенку, Я. Домбровському, Б. Лятошинському, Б. Тену (М. Хомичевському), Г. Шелушкову; булгаков. Ларіосику, засновнику міста — дружиннику Житомиру, жертвам голодомору (2), міліціонерам, які загинули під час виконання служб. обов’язків, воїнам-афганцям; мемор. дошки Т. Шевченку, М. Коцюбинському, С. Корольову (2), Лесі Українці, О. Довженку, Х.-Н. Бялику, М. Островському, В. Короленку, В. Липинському, К. Михальчуку, М. Никончуку, О. Шумському, Олегу Ольжичу, І. Кочерзі, В. Земляку, О. Купріну, В. Кременицькому, М. Усановичу, М. Скорульському, В. Косенку, Ю. Крашевському (3), Г. Готовчицю, В. Старовойтову, В. Чорноволу, Г. Мачтету, О. Гербачевському, О. Якубцю, І. Черняховському, М. Ватутіну, діячам УЦР на чолі з М. Грушевським, на честь 100-річчя від дня відкриття залізнич. станції; пам’ятні знаки жертвам більшов. репресій, на честь 1100-річчя заснування Ж., 100-річчя Товариства дослідників Волині, 50-річчя заснування ботан. саду. Серед пам’яток, що увіковічують події 2-ї світової війни, — монумент Слави, пам’ятник визволителям Ж., пам’ятні знаки на місці масового знищення нім.-фашист. окупантами мирних жителів, І. Туркеничу, студентам і викладачам учител. інституту, лікарям і медпрацівникам лікарні № 1, льотчикам 2-ї повітряної армії, які визволяли місто, мемор. дошка курсантам і викладачам зеніт. училища, які загинули під час Сталінгр. битви. У місті народилися академік АН СРСР — засн. практич. космонавтики С. Корольов та фізик В. Векслер, академік РАН, математик І. Шафаревич, чл.-кор. АН СРСР, етнограф Л. Штернберґ, академік ВУАН, економіст, статистик Р. Орженцький, чл.-кор. С.-Петербур. АН, геофізик О. Клосовський, академік НАНУ — фізико-хімік В. Кошечко, філософ, культуролог М. Попович, академік НАНУ, АМНУ, лікар-патофізіолог В. Фролькіс, академік АН Казах. РСР, фізико-хімік М. Усанович, чл.-кор. НАНУ, академік АМНУ, лікар-гігієніст, токсиколог І. Трахтенберґ; письменник, публіцист, громад. діяч В. Короленко, поет, археолог, один з провідників ОУН(м) Олег Ольжич, поет-пісняр В. Крищенко; засл. художники УРСР Л. Альшиць та Б. Вакс, нар. художник України В. Куткін, архітектор А. Білогруд; режисер, театр. діяч, художник, письменник Л. Сулержицький, актор К. Ванченко-Писанецький, нар. арт. УРСР, композитор, диригент, муз.-громад. діяч Б. Лятошинський, нар. арт. України — хореограф, балетмейстер Т. Гузун, співачка І. Даць, артистка балету Е. Стебляк; спортсмени О. Бернштейн (шахи), І. Вишневська, Л. Ковальчук, О. Нечипорук, О. Руденко (усі — спорт. акробатика), М. Ільїн (гирьовий спорт), О. Левандовський (важка атлекика), С. Лімінович (веслування на каное); генерал-хорунжий армії УНР О. Годило-Годлевський; Герої Рад. Союзу Я. Біренбойм, О. Бородій, О. Бурдейний, Г. Герман, Х. Гопник, Ю. Глібко, В. Демидов, В. Зарембо, Р. Левицький, П. Мугальов, А. Обуховський, М. Очерет. На житомир. сцені у різний час виступали зірки театр. мистецтва Т. Сальвіні, А. Олдридж, Ф. Шаляпін, М. Дальський, М. Старицький, М. Кропивницький, нар. арт. УРСР — С. Карпенко, К. Коваленко, П. Кукуюк, В. Нестеренко, А. Паламарчук, нар. арт. України В. Яременко; тут жили та працювали письменники О. Купрін, М. Коцюбинський, В. Земляк, І. Кочерга; композитори В. Косенко, М. Скорульський; художники С. Кириченко, О. Канцеров, Л. Волинський; співачка З. Гайдай; члени Товариства дослідників Волині П. Тутковський, В. Бруховський, Н. і В. Яроцькі, В. Скороход, І. Левицький, О. Фотинський, С. Бржозовський, Н. і П. Абрамовичі, С. Гамченко, М. Кудрицький, В. Кравченко, П. Постоєв, В. Гнатюк, Н. Дмитрук, О. Клосовський, С. Бєльський.