Діалекти української мови
ДІАЛЕ́КТИ УКРАЇ́НСЬКОЇ МО́ВИ — одна з форм побутування української мови, що існує поряд з літературною мовою, соціолектами (арґо, жарґонами, сленґами). Сукупність діалектів складає українську діалектну мову. Діалекти виявляють близькість між собою в одних ланках структури і відмінності — в інших. Діалектна мова становить таку цілісність, що варіюється у просторі. Цю варіативність зумовлюють неоднакові напрями розвитку одного й того ж мовного явища на різних територіях функціонування, неоднакові впливи сусідніх мов, адмімістративно-територіальні, політичні, релігійні розмежування українського етносу на різних етапах його історії.
Кожне мовне явище має свою територію поширення (ареал). Накладання ареалів різних мовних явищ спричиняє самобутність кожної діалектної зони, говірки. За ступенем структурної близькості між собою у межах діалектної мови виділяють ієрархічно підпорядковані одиниці діалектного поділу різного ступеня узагальнення явищ: говірка — найменша одиниця діалектного поділу, охоплює мовлення одного, рідше — кількох населених пунктів; у межах говірки відсутні внутрішні структурні протиставлення; це реально функціонуюча комунікативна система; говір (або діалект) — одиниця діалектного поділу, яка охоплює кілька близьких за структурою говірок, має незначні протиставлення мовних явищ між говірками, що утворюють говір; це не реально існуюча комунікативна система, а конструкт, який складають типові риси тих говірок, які охоплює говір; наріччя — найбільша одиниця діалектного поділу, що охоплює близькі за структурою говори; це конструкт вищого порядку, який складають типові риси говорів, що входять до складу наріччя. Сучасну українську діалектну мову утворюють три наріччя: північне (або поліське), південно-західне і південно-східне. Значні українські діалектні масиви знаходяться нині за межами України і зазнають впливу відповідного мовного довкілля у Молдові, Румунії, Словаччині, Польщі, Білорусі, Росії, Боснії і Герцеґовині, Хорватії, Сербії.
Діалекти української мови були базою формування української літературної мови на різних етапах історії мови. В основі сучасної української літературної мови лежать говори центральноукраїнського мовного ареалу, насамперед говори південно-східного наріччя зі значним впливом говорів подільських, волинських (сх. частина), східнополіських; відчутним був вплив ін. діалектів південно-західного наріччя. Переселенський південнолемківський говір, що функціонує у хорватському і сербському оточенні, ліг в основу літературної мови бачвансько-сремських русинів у Сербії. На сучасному етапі розвитку літературної мови діалекти залишаються джерелом розвитку її структури та виражальних можливостей, зокрема художнього і публіцистичного стилів.
Див. також Діалектологія.
Рекомендована література
- Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології української мови. К., 1966;
- Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. К., 1977;
- Бевзенко С. П. Українська діалектологія. К., 1980;
- Атлас української мови: У 3 т. К., 1984–2001;
- Глібчук Н., Костів О. Українська діалектологія. Львів, 2023.