Львів

ЛЬВІВ  — місто обласного значення, адмі­­ністративний, економічний і культурний центр Львівської області. Є гол. містом істор.-геогр. краю Галичина та регіону Західна Україна. Має статус істор. населеного місця. Знаходиться за 133 км від м. Володимир-Волин­­ський Волин. обл., за 151 км від Луцька, за 211 км від Рівного та за 537 км від Києва (на Пн. і Пн. Сх.), за 217 км від м. Люблін (на Пн. Зх.), за 164 км від м. Ряшів і за 327 км від м. Краків (на Зх.; усі — Польща), за 269 км від Ужгорода (на Пд. Зх.), за 288 км від м. Хуст Закарп. обл. (на Пд.), за 142 км від Івано-Франківська (на Пд. Сх.) та за 134 км від Тернополя (на Сх.). Відстань до укр.-польс. кордону бл. 50 км. Лежить на пасмі Розточчя, на Львів. плато (на крайньому Пн. Зх. Подільської височини) та на Гол. європ. вододілі Балтій. і Чорномор. басейнів. Центр. частина Л. міститься в улоговині, на Сх., Пд. Зх. і Пн. Зх. від неї — височини з денудац. останцями. На пн. околицях — гряди Пасмового Побужжя. Найвищі точки міста: пагорби Високий Замок (або Замкова Гора; 413 м над р. м.) та Гора Лева (ін. назви: Лиса, Піскова; 388 м над р. м.). Центр. р-ни належать до бас. Західного Бугу (осн. річка Л. — Полтва, яка тут бере початок з потоків Пасіка та Сорока, також протікають потоки Вулецький, Залізна Вода, Дикий Рів, Світязь, Снопківський, Клепарівський, Голосківський, Збоївський, Малехівський, Знесенський, Підбірцівський, Кривчицький, Лисиницький, Чижківський, Сихівський, Марунька та ін.), зх. і пд. окраїни — до бас. Дністра (на львів. пд. околицях — витік Зубрі; серед ін. потоків — Зимна Вода, Кульпарківський, Білогірський, Левандівський). Є невеликі штучні озера (Алтайські, або Піскові, Брюховецькі, Винниківське, 2 на вул. Володимира Великого, Електрон, Зелене Око, Левандівське, Старознесенське, Погулянське) та ставки (Ботанічний, на вул. Пекарська, А. Вахнянина, Б. Хмельницького, Чернеча Гора, Болгарська, Лисенецька, Скнилівська, Тернопільська, Щирецька, 2 на вул. Конюшинна). У Л. — багато зелених насаджень (820 га); у парках, лісопарках, лісах на околицях зростають бук, дуб, граб, ясен, береза, сосна, каштан, липа, тополя, клен. Значна кількість опадів (650–700 мм на рік; тема дощу є однією з провідних у місц. художників). Корисні копалини: пісок, суглинки, глина, вапняк, торф.

Пл. міста 171 км². За переписом насел. 2001, на тер. Львів. міськ­ради проживали 758 526 (складає 92,9 % до 1989), у Л. — 732 818 (92,7 %) осіб: українців — 88,1 % (1989 — 79,1 %), росіян — 8,9 % (16,1 %), поляків — 0,9 % (1,2 %), білорусів — 0,4 %, євреїв — 0,3 % (1,6 %), вірмен — 0,1 %; станом на 2013 — відповідно 759 064 і 730 272, 2014 — 758 375 і 729 038, 2015 — 759 094 і 729 429, на 1 січня 2016 — 758 398 і 728 350 осіб. Нині бл. 35 % львів’ян є парафіянами УГКЦ, 11 % — УАПЦ, 9 % — УПЦ КП, 6 % — РКЦ. Серед ін. реліг. громад — Вірм. Апостол. Церкви, УПЦ МП, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови, християн віри євангельсь­­кої, євангелістів християн-баптистів, юдеїв, мусульман. Є 14 чол. монастирів УГКЦ (8), РКЦ (5), УПЦ КП (1), 18 жін. монаших чинів і згромаджень УГКЦ (11), РКЦ (7) і 1 жін. монастир УПЦ МП. Жит. розмовляють переважно українською мовою. У кількох заг.-осв. школах навч. здійснюють польс. і рос. мовами. Функціонує Товариство польс. культури Львівщини. 1990–2016 існував Рос. культур. центр.

Адм. поділ на р-ни: Галиц. (центр. частина; 5,9 км², 54,6 тис. осіб; місцевості: Середмістя, Цитадель, Софіївка, Снопків; гол. вулиці: площа Ринок (центр політ., громад., культур. і торг. життя, т. зв. серце Л.), проспекти Свободи і Т. Шевченка, вул. П. Дорошенка та М. Коперника), Залізнич. (зх.; 29,6 км², 131 тис. осіб; Рясне, Левандівка, Білогорща, Скнилівок, Сигнівка, Богданівка; вул. Городоцька, Любінська, Кульпарківська, І. Виговського, С. Петлюри, Є. Патона, Т. Шевченка, Сяйво, Широка, Левандівська, Суботівська, Повітряна), Шевченків. (пн.; 45 км², 145,8 тис. осіб; Голоско, Замарстинів, Збоїща, Рясне, Клепарів, Гаврилівка, або Підзамче; вул. В. Липинського, Т. Шевченка, Гетьмана Мазепи, Б. Хмельницького, Б. Грінченка, Замарстинівська, П. Куліша, проспект В. Чорновола), Личаків. (сх.; 35 км², 119 тис. осіб; Личаків, Великі Кривчиці, Лисиничі, Майорівка, Погулянка, Снопків, Знесіння, Кайзервальд, Цетнерівка, Ялівець; вул. Личаківська, Зелена, Пасічна, Пекарська, К. Левицького, М. Лисенка), Сихів. (пд.-сх.; 17,56 км², 149,4 тис. осіб; Сихів, Пасіки, Пирогівка, Козельники, Боднарівка, Новий Львів, Персенківка, Снопків; проспект Червоної Калини, вул. Зелена, Сихівська, Стрийська, Хуторівка, Луганська, Дністерська, Тернопільська, М. Драгана, Пасічна, В. Стуса, майдан Івана-Павла ІІ) і Франків. (пд.; 18,9 км², 151,2 тис. осіб; На байках, Богданівка, Кульпарків, Кастелівка, Вулька; вул. С. Бандери, Героїв УПА, Кульпарківська, Стрийська, Володимира Великого, Наукова, В. Антоновича, Є. Коновальця, Генерала Чупринки, Княгині Ольги). Найдовша вулиця — Городоцька (7,4 км), найкоротша — М. Біляшівського (30 м), найвужча — Вузька (3 м), найменша площа — Вічева (довж. 24 м, шир. 21 м). Львів’яни строком на 5 р. обирають 64-х депутатів до міськради та міського голову (1994–2002 — В. Куйбіда, 2002–05 — Л. Буняк, від 2006 — А. Садовий), який разом зі 6-ма чл. виконав. комітету очолює виконавчу владу. У структурі міської влади також: 9 департаментів (адміністрація міського голови; гуманітар. політики; екон. розвитку; фінанс. політики; житл. господарства та інфраструктури; містобудування; розвитку; юрид.; адм. послуг), 33 упр., 124 комунал. підприємства, 6 рай. адміністрацій, інспекція держ. архіт.-буд. контролю. Личаків. рай. адміністрації підпорядк. Винників. міська (м. Винники; 6,7 км²; 13 654 особи, 2001; 16 902 особи, 2016), Шевченків. — Брюховиц. селищна (смт Брюховичі; 11,2 км²; 5806 і 6116 осіб; обидва мають статус істор. населених місць), Залізнич. — Руднен. селищна (смт Рудне; 4,19 км²; 6248 і 7030 осіб) ради. У радіусі до 50 км навколо Л. — моноцентр. Львів. агломерація (5390 км², понад 1,2 млн осіб), до якої входять міста Городок, Жовква, Кам’янка-Бузька, Миколаїв, Пустомити, Яворів, смт Великий Любінь Городоцького району, м. Дубляни, смт Куликів Жовківського району, смт Запитів, смт Новий Яричів Кам’янка-Бузького району, с. Зим­­на Вода, смт Щирець Пустомитівського району, смт Івано-Франкове, м. Новояворівськ Яворівського району та ін.

Вузол залізнич. (у Л. — адміністрація Львівської залізниці; станції: Л.-Головний, Приміський Двірець, Клепарів, Персенківка, Підзамче) та автомобіл. (автовокзал «Л.», автостанції № 2, 3, 4, 5, 8 і «Західна») шляхів (зокрема й міжнар.), які сполучають Л. з Києвом, Будапештом, Варшавою та Краковом. Пасажиропотік «Львів» Міжнародного аеропорту ім. Данила Галицького бл. 650 тис. осіб на рік. Функціонують 55 автобус., 11 трамвай. і 9 тролейбус. маршрутів. У Л. розташ. ген. консульства Польщі, Чехії, РФ, почесні консульства Австрії, Бельгії, Білорусі, Бразилії, Грузії, Казахстану, Канади, Латвії, Литви, Мексики, Нідерландів, Німеччини та Словенії, візовий центр посольства Іспанії в Україні, перебуває консул. кореспондент посольства Італії в Україні. Міста-побратими: Вінніпеґ (Канада, 1973), Фрайбурґ (Німеччина, 1989), Рочдейл (Велика Британія), Ряшів (обидва — 1992), Краків, Перемишль (обидва — 1995), Вроцлав, Лодзь (обидва — 2003), Люблін (2004; усі — Польща), Будапешт, Рішон-ле-Ціон (Ізраїль; обидва — 1993), Новий Сад (Сербія, 1999), Самарканд (Узбеки­стан, 2000), Корнінґ (шт. Нью-Йорк, США), Кутаїсі (Грузія; оби­два — 2002), Баня Лука (Бос­нія і Герцеґовина, 2004), Тбілісі, Вільнюс (обидва — 2013), Гааґа (Нідерланди, 2014), Монако (2015), Пловдив (Болгарія, 2016). У 1998–2000 тривали дружні стосунки між Л. і м. Грозний (Чечня, РФ). Нині з 6-ма містами співпрацює без укладення договору: Відень, Зальцбурґ, Іннсбрук (обидва — Австрія), Ліон (Франція), Орхус (Данія), Парма (шт. Огайо, США). 2011 пройшли Дні Л. у Кракові, Києві, Луганську, Одесі та Харкові, 2012 — Відні, Копенгаґені, Дніпропетровську (нині Дніпро), Донецьку, Запоріжжі, Луцьку та м. Маріуполь Донец. обл., 2013 — у Сумах; 2012 — Дні Луганська й Одеси у Л. Місто відзначено найвищою військ. нагородою Польщі — орденом «За військову доброчесність» (1922) та найвищою нагородою СРСР — орденом Леніна (1971). 30 листопада — 5 грудня 1998 на 22-й конф. у м. Кіото (Японія) істор. частину Л. занесено до Світ. спадщини ЮНЕСКО. 2009 Л. надано звання Культур. столиці України, 2015 — статус «Місто літ-ри ЮНЕСКО». 2016 місто під № 5 увійшло до десяти місць, котрі, за версією видавництва «LonelyPlanet», варто відвідати в Європі.

Протягом своєї історії назва міста не змінювалася (раніше у нім. джерелах згадувалося як Lem­­berg, лат. — Leopolis). Виникненню міста та перетворенню його у вузол шляхів сприяло те, що через нього пролягає зруч. прохід з верх. Наддністрянщини до верх. Побужжя, обмежений лісистими пагорбами Опілля і Розточчя. Найдавніші відомі сліди перебування людини в околицях сучас. Л. відносять до доби мезоліту. У центрі міста виявлено рештки споруд, що перекривають одна одну: ранньослов’ян. житла 5–6 ст., будівель 11–12, 14–18 і 19–20 ст. Це свідчить про давність заселення на тер., де в серед. 13 ст. виникло місто під назвою Л. На тер. г. Високий Замок охороняється пам’ятка археології нац. значення — давньорус. городище, розкопане 1955–56 під керівництвом О. Ратича. Пам’ятка археології місц. значення: побл. вул. Університетська та Листопадового Чину — курган невизначеного часу (досліджено 1993 О. Овчинниковим), на вул. Старознесенська — багатошар. поселення від 9 ст., двошар. поселення 13–14 ст. (обидва — 1989), городище-капище (1990–92; усі — М. Бандрівським), поселення (1985, О. Корчинським) 10–13 ст., на Кайзервальді — поселення від 5 ст. (1987, М. Бандрівським), городище 10–11 ст. (1992, М. Бандрівським і О. Овчинниковим), на вул. Кривчицька — поселення від 9 ст. (1992, М. Бандрівським). У Винниках в урочищах Жупан (1934, М. Смішком) і Лисівка (1959, І. Свєшниковим та М. Пелещишиним) виявлено поселення культури лійчастого посуду 3 тис. до н. е.

Л. уперше згадується у Галиц.-Волин. літописі з нагоди опису пожежі Холма, що сталася 1256. На думку літописця, заграву від полум’я було видно навіть зі Л. Наступні літописні згадки засвідчують наявність тут потуж. укріплень: 1259 князь Данило Романович розібрав їх, щоб не провокувати ворожих дій від монголо-татар; натомість 1287 військо хана Телебуги тримало місто в облозі 2 тижні та не змогло його здобути. Львів. джерела 16–17 ст. (Я. Альнпек уклав лат. мовою істор. нарис про Л., М. Ґруневеґ — нім. мовою опис міста, Й.-Б. Зіморович — лат. мовою хроніку «Потрійний Львів») одностайно називають засновником міста Лева Даниловича (Лева І); напис про це був на Галиц. брамі — гол. в’їзді у Л. з Пд. Усупереч цьому, більшість істориків 19–20 ст. висловлювали думку про заснування міста Данилом Романовичем, який за літопис. свідченнями «багато градів будував проти безбож. татар». У сучас. історіографії переважає концепція, що об’єднує обидві версії: Данило налагодив містобуд. діяльність у масштабах усієї держави, а Лев безпосередньо керував спорудженням міста, призначеного йому в уділ і названого його ім’ям. За Юрія Львовича (1301–08) Л. був столицею об’єднаного Галиц.-Волин. князівства. Після прийняття Юрієм Львовичем титулу короля вживали і назву Львів. королівство (засвідчена в іспан. «Книзі знань» 14 ст.). Швидкий екон. розвиток і розбудова міста були зумовлені його роллю як центру міжнар. торгівлі на перехресті шляхів із Центр. Європи до Причорномор’я і з Прибалтики на Угорщину та Балкани. У зв’язку з цим у Л. оселялися купці з різних країн: німці, поляки, вірмени, євреї. Згадка про війта Бертольда, який отримав млин Сільський кут у Винниках (або від Лева Даниловича, або Лева II Юрійовича), засвідчує наявність самовряд. громади для нових міщан.

Під час боротьби з монголо-татарами Галиц.-Волин. князівство ослабло. Цим скористалися сусідні держави, які менше постраждали від навали ординців. 1340 Л. захопив польс. король Казимир III, але не зумів утриматися в ньому й обмежився пограбуванням князів. скарбниці у Високому Замку. 1340–49 місто належало волин. і галиц. князю Любарту (сину литов. князя Ґедиміна), від імені якого управляв Дмитро Детько. 1349 Л. і Галичиною вдруге заволодів Казимир ІІІ, який прагнув оформити своє панування як персонал. унію Руського та Польс. королівств. Однак після короткого перехід. періоду Галичину приєднали до Польс. королівства на правах землі. Тоді ж розпочалося політ. і військ. змагання Польщі, Литви й Угорщини за Л. та навколишні землі. 1370–72, 1379–85 місто входило до складу Угорщини, 1372–78, 1385–87 — у володінні васала Угорщини Володислава Опольського, який карбував монети із зображенням лева — герба Л. і Галиц. землі. 1387–1772 — знову у межах кордонів Польщі (після Люблін. унії з Литвою 1569 — Речі Посполитої). 1434–1772 — центр Руського воєводства. Л. здавна мав Маґдебур. право; нині достовірно відомо про надання відповід. грамоти (низка істориків її вважають не першим, але підтверджуючим документом) 1356 Казимиром III. У тому ж році закріплено розподіл Л. на місто та передмістя, причому мати статус повноправ. міщан могли лише власники нерухомого майна в межах міських мурів. Від 2-ї пол. 14 ст. завдяки покровительству королів. влади провідне місце в міському упр. зайняли католики: спершу німці, а від 1-ї пол. 16 ст. — переважно поляки. В оточеній мурами та валами центр. частині були виділені окремі дільниці, де могли володіти будинками русини (українці) та всі православні, вір­­мени й євреї. На передмістя ці обмеження не поширювалися. Воно поділялося на пн., підвладне королів. старості (пізніше Підзамче), і пд., яке підлягало міській владі (пізніше Галиц. передмістя та частина Краківського). Старостин. передмістя включало тер., заселену в княжу добу, тому там було сконцентровано значну частину укр. насел. У 13 ст. виникли православні Онуфріїв. і Святоюр., катол. домініканський, у 14 ст. — катол. францискан. монастирі. 1412 з Галича (нині Галиц. р-н Івано-Фр. обл.) до Л. перенесено римо-катол. митрополію, до юрисдикції якої належали римо-катол. парафії майже всіх укр. земель (крім Закарпаття). Від 1364 Л. був також осередком вірм.-григоріан. єпископства. 1539 засн. Львів. православне єпископство. У 16–17 ст. у пн. передмісті діяли 12, на вул. Руська в межах мурів і у Галиц. передмісті — по одній православ. церкві. На відміну від ін. укр. міст, у Л. була не одна євр. громада, а дві: крім новозаснованої в 14 ст. міської, залишилася ще з княжих часів громада у Краків. передмісті. Міське самоврядування, яке охоплювало лише повноправ. міщан, складалося з ради (її чл. позмінно виконували обов’язки бурмистра), війта й очолюваної ним судової колегії — лави. Спершу лавників було 7, від 1385 — 9, а від поч. 17 ст. — 12. Самоврядні функції могли виконувати лише представники обмеженого кола родин із найбагатших купців, які становили міський патриціат, решту міщан вважали поспільством. 1577 поспільство внаслідок наполегливої боротьби домоглося утворення контрол. органу — колегії сорока мужів (квадрагінтавірат). На засіданнях «станів і націй» по черзі подавали голоси представники ради, лави, вірм. і укр. громад. Рада контролювала діяльність цехів, які об’єднува­­ли ремісн. майстрів. Львів. цехи відомі від 14 ст. 1425 їх було 9, 1579 — 20, у 1-й пол. 17 ст. — понад 30. У більшості цехів цехмістрів обирали лише з католиків. У маляр. цеху переважали православні і вони обирали одного з двох цехмістрів. Шевці-українці утворювали окремий цех. Були також євр. цехи.

Гол. чинником екон. розвитку міста стала міжнар. торгівля, особливо транзитна. Через Л. проходив торг. шлях з Пд. Німеччини та Пн. Італії до італ. колоній Криму, а після падіння Візантії — до Стамбула та ін. міст Туреччини. Л. користувався правом складу, за яким транзитні товари протягом 15-ти днів мали виставляти на міський продаж. Із Близького Сходу через Стамбул, Крим, Балкани надходили прянощі, прикраси, шовк та ін. сх. товари. З Криму, о-вів Іоній. моря й Угорщини привозили вина, із Зх. і Центр. Європи та Польщі — сукно, метал. вироби, одяг. У торгівлі сх. товарами гол. роль відігравали вірм. і грец. купці. З часом значна частина міжнар. торгівлі перейшла до євр. купців. Розвиток ремесла та торгівлі супроводжувався зростанням насел.: на поч. 15 ст. — бл. 10 тис., у 1-й пол. 17 ст. — 20–25 тис. осіб. За кількістю насел. і екон. значенням Л. залишався найбільшим містом укр. земель від 14 ст. до 1830-х рр., коли на 1-е м. вийшла Одеса. Л. здавна став визнач. осередком розвитку укр., польс., євр. і вірм. культур. 1573–74 тут діяла друкарня, в якій Іван Федоров (Федорович) видав «Апостол» і «Буквар». Від 1580-х рр. провід. громад.-політ. і церк. організацією українців було Львів. братство при Успен. церкві на вул. Руська, яке 1593 отримало права ставропігії — установи незалежної від місц. церк. ієрархії, а 1708 прийняло унію. При ньому існували школа та друкарня. Крім гол. міського братства, виникло бл. 10 братств у передміс. парафіях, які спільно виступали проти нац.-реліг. обмежень українців. Окремі школи були при римо-катол. парафіях і вірм. соборі. Високим рівнем відзначалася латиномовна катол. кафедрал. школа. 1608 засн. школу при єзуїт. монастирі, яка 1661–1773 функціонувала на правах академії. Бл. 1605–06 у відповідь на кн. «Poselstwo do papieża rzym­­skiego Sixta IV od duchowieństwa i od książąt i panów ruskich w roku 1476» уній. церк. діяча Іпатія Потія з’явився українською мовою публіцист. полеміч. твір «Пересторога», автором якого різні дослідники вважають або актив. діяча Львів. братства Ю. Рогатинця (І. Франко, Г. Коляда), або культ.-осв. і церк. діяча, ректора Львів. брат. школи І. Борецького (проф. Львів. університету, академік АН УРСР М. Возняк), або львів. священика А. Вознесенського (проф. Львів. університету П. Яременко). У 1-й пол. 17 ст. колиш. студент Замой. академії М. Гунашевський упорядкував з різних документів у вигляді рукопис. книги т. зв. Львівський літопис (був поданий під назвою «Ісписаніє літом от рождества Христова року... і по нім ідущих»), який охоплює період від 1498 до 1649. Тоді ж Я. Половецький виготовив кілька його копій. Цю пам’ятку української мови виявив на поч. 1830-х рр. історик Д. Зубрицький в архіві Львів. ставропігій. інституту (виник 1788 замість Львів. братства), а найбільш повне видання з наук. коментарями здійснив 1971 О. Бевз. У 2-й пол. 16 — на поч. 17 ст. польс. і лат. мовами писали вірші та проз. твори С.-Ф. Кльонович і Ш. Шимонович. Тоді ж у Л. жили вірм. письменник С. Лехаці, низка євр. книжників.

9 жовтня 1648 військо Б. Хмельницького зайняло передмістя Л., а 14–16 жовтня М. Кривонос здобув Високий Замок. Міська громада виплатила контрибуцію, і козац. військо зняло облогу та вирушило в напрямі Замостя (нині Люблін. воєводства, Польща). 20–27 вересня 1655 армія Б. Хмельницького за підтримки рос. війська В. Бутурліна знову утримувала Л. в облозі. 1672 місто намагалася захопити турец. армія, на боці якої проти Польщі воювало військо П. Дорошенка. 6 вересня 1704 Л. здобуло швед. військо під проводом Карла XII і змусило магістрат виплатити великий викуп. Неодноразово, не отримавши платні з казни, від міщан вимагали кошти на своє утримання загони польс. війська. У 2-й пол. 17 — більшій частині 18 ст. відбувався екон. занепад Л., спричинений як вій­нами й епідеміями, так і недалекогляд. політикою шляхти. У міжнар. торгівлі Л. поступився Бродам (нині Львів. обл.). У передмістях зростали юридики — дільниці, де адм. влада належала феод. землевласникам або церк. установам. Проте Л. і надалі залишався знач. культур. осередком. Було багато освічених міщан, деякі з них мали великі б-ки; окремі вихідці з Л. навч. у закордон. університетах. Окрім Львів. брат. друкарні, діяли друкарні М. Сльозки, єзуїт. колегіуму, І. Филиповича та ін. У 16–17 ст. тут працювали визначні укр. малярі-іконописці Ф. Сенькович, М. Петрахнович та ін., архітектори з Італії Павло Римлянин, Петро Красовський, Петро з Барбони.

Від 1772 — столичне місто Королівства Ґаліції і Лодомерії — найбільшої провінції Австрії. Відтоді влада належала австр. бюрократ. структурам. Перестали існувати юридики магнатів і церк. установ, були зняті обмеження прав некатоликів на купівлю будинків у центрі міста. За наказом імператора Йосифа II скасовано низку катол. монастирів, а їхні будівлі передано уряд. установам, мед. і навч. закладам. 1777 розпочали розбирати міські мури. За р. Полтва, паралельно до колиш. зх. («нижчих») валів, сформувався центр. проспект. Виїзні шляхи стали гол. вулицями нових дільниць міста. Кількість жит. зростала за рахунок службовців держ. установ, студентів і учнів, ремісників, робітників мануфактур: 1772 — 25 тис., 1816 — 41,4 тис., 1827 — 55,5 тис., 1848 — 70,3 тис. осіб. 1773 австрієць А. Піллер відкрив друкарню, яка завдяки підтримці австр. влади досить швидко стала найбільшою у місті (друкувала укази імператора, розпорядження губерн. правління, а пізніше й університет. підручники). 1775 виник нім., а згодом — польс. театри. 1776 франц. мовою почало виходити перше на укр. землях період. вид. «Gazette de Leopol» (усього 52 числа). 1783 засн. Львів. духовну семінарію, 1784 — Львів. академ. гімназію з лат. (від 1849 — нім.) мовою викладання (1867–74 навч. програму повністю переведено на укр. мову), 1818 — Другу Львів. г-зію, 1844 на базі австр. реал. школи — Тех. академію (від 1872 — Львів. вища політех. школа). 1784–1805 діяв Йосифин. університет, 1784–1809 — Укр. інститут (Studium Ruthe­­num) для підготовки греко-катол. духовенства, 1817–1918 — Францовий університет. Від кін. 1780-х рр. традиції брат. друкарні продов­жувала друкарня Ставропігій. інституту, яка публікувала книги цер­­ковно-слов’ян. мовами. Від 1807 Л. — центр новоутвореної Галицької греко-католицької митрополії. Наприкінці 1810-х рр. серед. укр. насел. виникла мовно-літ. і суспільно-політ. течія — москвофільство, або русофільство, яка обстоювала нац.-культурну, а пізніше — держ.-політ. єдність з рос. народом і Росією. 1811–1944 та від 1988 виходить польськомовна «Gazeta Lwowska». 1823 створ. Інститут ім. Оссолінських (див. Оссолінеум), до складу якого увійшли видавництво, бібліотека та музей. 1833–37 існував гурток прогресив. укр. молоді «Руська Трійця» (найпрогресивніші чл.: М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький; входили також М. Устиянович, А. Могильницький, підтримував зв’язок Г. Ількевич). Від поч. 1770-х рр. до 1824 (з перервою) у Л. працював укр. живописець Л. Долинський, 1873–1916 — укр. живописець і реставратор Т. Копистинський, 1906–20 — укр. живописець М. Сосенко, 1838–85 — чеський живописець Й. Свобода, у 1780-х рр. — 1-й пол. 19 ст. — австр. скульптор Г. Вітвер, 1812–36 — австр. скульптор Антон і 1826–56 — його брат скульптор Йоган-Баптист Шімзери, у 2-й пол. 19 ст. — Ю. Марковський і Л. Марконі. У 19 ст. архітектура Л. розвивалася під впливом віден. зразків, зокрема були зведені будівлі за проектами австр. архітекторів Л. Піхля, Т. Гансена, Ю. Гохберґера, З. Ґорґолевського, Г. Гельмера, Ф. Фельнера. У 1-й пол. 19 ст. значну частину свого життя у Л. провів композитор Ф.-К. Моцарт. 1826–29 він очолював муз. хор св. Цецилії, у якому співали бл. 400 осіб. Згодом на його базі створив муз. товариство св. Цецилії й інститут співу. 1841 уведено в експлуатацію паровий млин.

Початок революції 1848–49 у Зх. і Центр. Європі був сигналом до активізації громад.-політ. руху у Л. Польс. визв. рух очолила Нац. рада (Rada Narodowa). Першою укр. політ. організацією стала Гол. руська рада (голова — Г. Яхимович; заст.: І. Борисикевич, М. Куземський; секр.: Т. Леонтович, М. Малиновський), яка існувала до 1851. Під її егідою 19–25 жовтня 1848 проведено з’їзд укр. освіт. діячів — Собор руських учених. 1 листопада 1848 демонстрація проти абсолютист. режиму переросла в рев. виступ, який придушено після артилер. обстрілу центру міста. 1848–57 друкували першу україномовну г. «Зоря Галицька». 1849 у Францовому університеті засн. каф. української мови і літ-ри. Гол. вимогою укр. громад. і освіт. діячів було розширення політ. прав українців і виділення укр. частини Галичини в окрему провінцію. Наприкінці 1860-х рр. юрид. статус Л. змінився внаслідок перетворення Австр. імперії в конституц. Австро-Угор. монархію та надання Галичині крайової автономії. Недемократ. виборче право зумовило перевагу в Галиц. крайовому сеймі польс. великих землевласників, інтереси яких представляли політ. угруповання подоляків і станьчиків, від поч. 20 ст. — ендеків. У таких умовах Статут 1870, який регламентував нові засади самоврядування міської громади, не забезпечував українцям і євреям сприятливих умов для нац.-куль­­тур. розвитку. 1871 Л. уперше поділено на дільниці: Центр., Галиц., Краків., Жовків. та Личаківську. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Л. став гол. екон. осередком Галичини. 1861 прокладено залізницю до Перемишля, Кракова та Відня, 1866 — до Чернівців, 1870 — до Тернополя і Підволочиська (нині смт Терноп. обл.), 1873 — до Стрия (нині місто Львів. обл.), на Закарпаття та до Будапешта. 1879 з’явилися кінні, 1894 — електр. трамваї, які стимулювали розбудову нових мікрорайонів. 1870 було 16, 1902 — 25 великих підприємств. 1900 заг. кількість підприємств (переважно харч. і легкої пром-стей, також метало­обробні) становила 278, на 22-х з них працювали бл. 8 % львів. робітників (по 100 та більше осіб). Загалом у промисловості на той час було зайнято 5580 осіб (бл. 55 % жит.). У Л. виникли філії великих австр. банків; з укр. фінанс. установ — страх. товариство «Дністер» (1892), «Центробанк» (1898), Земельний банк гіпотечний (1910). Наприкінці 19 ст. до міста приєднано села Клепарів, Замарстинів і Знесіння. 1869 проживали 87 тис., 1890 — 128 тис., 1900 — 170,2 тис. (поляків — 84,1 %, євреїв — 45,1 %, українців — 33,9 %) осіб. До поч. 20 ст. Л., у якому сходилися 9 ліній, перетворився на найбільший залізнич. вузол на укр. землях.

Конституц. лад у Австро-Угорщині надавав можливість громадянам об’єднуватися у культурні й ін. спрямування організації, політ. партії, сприяв боротьбі за демократизацію сусп. ладу. Наприкінці 1860-х рр. серед зх.-укр. інтелегенції ліберал. напряму виникла суспільно-політ. течія — народовці, або українофіли, яка стала ідеол. опонентом галиц. москвофілів. 1868 у Л. засн. укр. товариства «Просвіта» (займалося консолідацією нар. спільноти та піднесенням нац. свідомості українців; відкрило низку б-к, друкарень, книгарень, нар. тетрів, кінотеатрів, музеїв; багато її представників були депутатами Галиц. крайового сейму та віден. парламенту) та «Руська бесіда» (виникло на базі гуртка інтелігенції «Молода Русь»; ініціював Ю. Лаврівський; серед провід. діячів — В. Шухевич, Л. Шехович, І. Кокорудз, Ю. Савчак, І. Копач; 1864–1923 утримувало перший мандрів. профес. укр. муз.-драм. театр у Галичині). 1873 створ. Товариство ім. Т. Шевченка, яке спершу мало літ. характер, а 1892 реорганізоване в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (голови: правознавець К. Сушкевич, 1873–85; педагоги С. Громницький, 1885–87, 1889–91; Д. Гладилович, 1887–89, 1891–92; педагоги, історики Ю. Целевич, 1892–93; О. Барвінський, 1893–97; історик, літературознавець (пізніше — держ. діяч, академік АН СРСР і ВУАН) М. Грушевський, 1897–1913; історик, публіцист С. Томашівський, 1913–18; літературознавець, поет, перекладач (пізніше — академік АН УРСР) В. Щурат, 1919–23; літературознавець, мовознавець, фольклорист, письменник, академік АН УРСР К. Студинський, 1923–32; математик В. Левицький, 1932–35; антрополог, ізоолог І. Раковський, 1935–40). У 1898 його незмін. секр. став фольк­лорист, етнограф В. Гнатюк (пізніше — академік ВУАН), який разом з І. Франком заснував Етногр. комісію. Тоді ж створ. Математично-природописно-лікар. секцію під керівництвом І. Верхратського. Польс. культуру репрезентували Літ. товариство ім. А. Міцкевича, Товариство людової школи, Польс. істор. товариство. 1878 відбувся Львів. процес соціалістів, на якому засуджені І. Франко, М. Павлик, Г. Павлик, О. Терлецький та ін. 1880 і 1881 у Л. страйкували друкарі, 1886 — меблярі, 1888 — пекарі. 1880 у місті організовано перше масове віче українців. 1890 біля ратуші проведено першу на укр. землях першотравневу демонстрацію. Діячі різних політ. напрямів гуртувалися навколо газет. Органами народовців були «Вечорниці», «Мета», «Правда», від 1880 — «Діло», найважливіші серед видань москвофілів — «Слово», «Галицька Русь», «Галича­­нинъ». Радикал.-демократ. і соціаліст. пресу започаткували часописи І. Франка та М. Павлика «Громадський друг» (1878), «Дзвін», «Народ» (1890–95). Й. Данилюк публікував робітн. г. «Рrа­­са» (1878–92). Виходили також органи польс. сх.-галиц. консерваторів, нац. демократів («Słowo Polskie»), людовців («Kurjer Pol­­ski», співроб. якого був І. Франко). З різними течіями євр. політ. руху пов’язані часописи, що їх видавали сіоністи, а також діячі, що орієнтувалися на нім. або польс. культуру. Від 1890 у Л. діяв керів. орган Русько-української радикальної партії (РУРП; провідні діячі: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, Ю. Бачинський, В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький, В. Охримович), від 1899 — Української соціал-демократичної партії (УСДП; Ю. Бачинський, М. Ганкевич, С. Вітик, М. Новаковський, Р. Яросевич, Я. Остапчук) та Укр. нац.-демократ. партії (УНДП; В. Будзиновський, Є. Левицький, К. Левицький, В. Охримович, І. Франко). На поч. 20 ст. провідні позиції серед польс. політ. сил у Л. посіли націонал-демократи, що спричинило польс.-укр. протистояння. Виявом цього стало вбивство 12 квітня 1908 у місті М. Січинським намісника Галичини А. Потоцького та загибель 1 липня 1910 А. Коцка в ході демонстрації за створення укр. університету. У цей період у Л. почалися масові демонстрації за демократизацію вибор. права. 28 червня 1914 відбувся Шевченків. здвиг — масова маніфестація чл. товариства «Сокіл», Укр. січового союзу (див. «Січ»), «Пласту», спорт. т-в. Напередодні 1-ї світової війни діяли укр. і польс. напіввійськ. організації. 1 серпня 1914 представники РУРП, УСДП і УНДП утворили Головну українську раду, яка 4 серпня прийняла постанову про створення з добровольців Легіону Українських Січових стрільців, а 6 серпня оголосила про організацію його керів. органу — Бойової управи Українських Січових стрільців.

У 19 — на поч. 20 ст. і у передвоєн. час у Л., окрім І. Франка, В. Щурата та М. Павлика, мешкали автор держ. гімну України М. Вербицький, укр. письменники В. Барвінський, В. Пачовський і М. Яцків, літературознавець О. Огоновський, мовознавець О. Партицький, письменник, композитор А. Вахнянин, публіцист, літературознавець І. Белей, бібліограф І. Левицький, громад.-культурна діячка О. Басараб; польс. письменники С. Гощинсь­кий, А. Фредро, Я. Каспрович, М. Конопніцька, Ґ. Запольська, Я. Стафф; знач. вплив на літ. життя мали укр. громад. і культурні діячі, письменники та публіцисти М. Драгоманов (див. Драгоманови), О. Кониський і П. Куліш (див. Кулішезнавство). Тут мали можливість друкуватися письменники з укр. земель, які входили до складу Рос. імперії, зокрема М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький. У Францовому університеті викладали нім. мінералог, геолог Ф. Ціркель, зоо­лог, географ, академік Польс. АН (пізніше — чл.-кор. АН СРСР) Б. Дибовський, мистецтвознавець Войцех Дзєдушицький (його далекий родич Володимир Дзєдушицький 1857 перевіз у Л. свою природознавчу колекцію, на базі якої 1870 відкрито музей), засн. Львівсько-Варшавської логіко-філософської школи К. Твардовський, першовідкривач тепл. руху атомів і молекул Мар’ян і математик Роман Смолуховські; у Львів. політех. школі — архітектор А.-В. Захаревич (син визнач. львів. арх. 19 ст. Ю. Захаревича), геолог, мінералог, академік Польс. АН Ю. Медвецький, хімік, фізик І. Мосціцький (1926–39 — президент Польщі). Розвиток істор. науки у цей період у Л. пов’язаний з діяльністю М. Грушевського, Ю. Целевича, І. Шараневича, С. Томашівського, І. Крип’якевича (пізніше — академік АН УРСР), М. Кордуби, І.-М. Кревецького, польс. учених Ф.-К. Ліске, В. Лозінсь­кого, К. Шайнохи, Л. Кубалі (його син Т. Кубаля став відомим львів. скульптором), Я. Птасьніка, О.-М. Бальцера, дослідника історії львів. євреїв М. Балабана. Знач. внесок у справу охорони, вивчення та популяризації істор. і культурно-мист. пам’яток зробили краєзнавці А. Шнайдер (дядько письменниці Уляни Кравченко), Б. Януш, дир. міського архіву А. Чоловський, бургомістр Т. Рутовський. 1892 при міському архіві засн. Істор. музей Л., 1908 — Нац. музей ім. короля Яна ІІІ. 1900 після смерті Ю. Куїловського-Саса Галиц. митрополитом і Львів. архієпископом УГКЦ був номінований Андрей Шептицький (інтронізов. 12 січня 1901), який 1905 створив Церк. музей. 1905–15 хранителем музею Дзєдушицьких працював М.-А. Ломніцький, а 1915–31 його дир. був Я.-Л. Ломніцький. Після закін. Львів. консерваторії 1893 на сцені Театру Скарбека у Л. партією Леонори («Фаворитка» Ґ. Доніцетті) дебютувала С. Крушельницька. Тут співала також її сестра Ганна, виступав племінник актор, нар. арт. СРСР Мар’ян; з містом пов’язане життя ін. сестри — фольклористки Емілії. 1909 у Л. розпочав свою режисер. кар’єру Лесь Курбас (пізніше — нар. арт. Респ.), поставивши зі студент. аматор. гуртком п’єсу «Євреї» Є. Чирікова. У театрі при товаристві «Руська бесіда» (від 1914 — «Укр. бесіда»), Новому львів. театрі та ін. львів. театр. трупах грали М. Бенцаль, І. Біберович, В. Блавацький, Я. Бортник, А. Бучма, М. Гребінецька, І. Гриневецький, М. Жарська, Б. Крижанівський, Ф. Лопатинська, М. Романович, Т. Романович, І. Рубчак, О. Рубчаківна, К. Рубчакова, П. Сорока, С. Семдор, В. Сорокова, Й. Стадник, С. Стадникова, С. Терлецький, Л. Шевченко, В. Юрчак, С. Янович та ін. Понад 80 р. у Л. жив. і працював композитор, музико­знавець, нар. арт. СРСР С. Людкевич. 1913 у Л. надруковано 299 книг українською мовою (загалом у світі — 410) та 65 укр. період. видань (у світі — 83).

3 вересня 1914 у ході Галицької битви Л. був зайнятий рос. військом і став центром Галицького генерал-губернаторства. Рос. влада заборонила укр. партії та організації, укр. пресу, депортувала політ. опонентів. 22 вересня 1915 після поразки рос. війська у Горлиц. битві Л. повернувся під владу Австро-Угорщини. 3 березня 1918 на підтримку уряду УНР у місті пройшло масове «свято миру та державності» (60 тис. осіб), 6 березня 1918 — імпровізов. мітинг на залізнич. вокзалі за участі місц. мешканців і військовополонених наддніпрянців, у вересні 1918 — мітинги з вимогами об’єднати всі укр. землі Австро-Угор. імперії в єдиний корон. край із окремим сеймом та адміністрацією. 25 березня 1918 у залі Муз. інституту ім. М. Лисенка відбувся з’їзд 500 укр. представників усіх галиц. партій; 18–19 жовтня 1918 — засідання Української національної ради (на чолі з адвокатом Є. Петрушевичем; до неї увійшли М. Кордуба, К. Левицький, К. Студинський, С. Томашівський, Андрей Шептицький, адвокат С. Голубович, правознавець С. Дністрянський, публіцист Л. Цегельський, письменники В. Стефаник і О. Назарук, журналіст В. Панейко, єпископи Г. Хомишин і Й.-Й. Ко­­циловський, священик А. Бандера), яка проголосила створення в Галичині, Буковині й Закарпатті Української держави (за Тимчас. осн. законом від 13 листопада 1918 — Західноукраїнська Народна Республіка). 1 листопада 1918 укр. військовики встановили контроль над усіма стратег. об’єктами Л., а над ратушею був піднятий жовто-блакит. прапор. Польс. насел. Л. негативно відреагувало на встановлення укр. влади. Укр.-польс. бої в місті тривали до 22 листопада 1918, а його облога укр. армією до квітня 1919. Події від березня 1918 увійшли в історіографію як Листопадова національно-демократична революція (ін. назви: Першолистопад. зрив, Листопад. чин).

Від грудня 1920 Л. — адм. центр Львівського воєводства у складі Польщі. 1921 поляки становили 51,0 % (111,9 тис.), євреї — 27,6 % (60,4 тис.), українці — 12,4 % (27,3 тис.), росіяни — 0,2 % (354); у 1931 — 50,4 % (157,5 тис.), 31,9 % (99,6 тис.), 15,9 % (49,7 тис.), 0,2 % (0,5 тис.). На екон. стані міста негативно позначилося зменшення зв’язків із традиц. ринками на Сх. і Пд., протегування урядом розвитку промисловості центр. Польщі. Міжнар. ярмарок «Східні торги» не зміг активізувати роль Л. у світ. торгівлі. 1935 у місті зареєстровано 6242 комерц. підприємства, з яких 3022 торгували продуктами харчування, 1340 — одягом. Обіг капіталів пром. підприємств становив лише чверть обігу торг. фірм. Більшість підприємств належала євр. і польс. промисловцям та комерсантам. З підприємств, що належали українцям, найвідомішими були буд. фірма І. Левинського, кондитер. ф-ка «Фортуна нова» (нині Львівська кондитерська фабрика «Світоч») К. Авдикович-Глинської та Андрея Шептицького, хім. ф-ка «Елегант». В екон. житті регіону зростала роль укр. кооп. об’єдн., адміністрація яких розташовувалася у Л. («Маслосоюз», «Центросоюз», «Нар. торговля»), функціонували Союз укр. купців і промисловців, ремісн. товариство «Зоря». Францовий університет, який фактично був двомовним, перетворено на польс. Університет ім. Яна Казимира. У міжвоєн. період у ньому працювали бактеріолог, розробник вакцини проти епідеміч. тифу Р. Вайґль, академік Польс. АН — історик права П. Домбковський, філософ Р. Інґарден та брати мікробіолог Влодзімєж і мово­знавець Єжи Куриловичі, математик, чл.-кор. Польс. АН С. Банах, біохімік, чл.-кор. Польс. АН, академік АН СРСР Я. Парнас. 1921–25 діяв Львівський таємний український університет, 1922–25 — Львів. таємна укр. висока політех. школа. 1927 засн. Львівську греко-католицьку богословську академію, ректором якої був Йосиф Сліпий. НТШ розгорнуло дослідж. з археології (Я. Пастернак), історії (І. Крип’якевич), літературознавства (К. Студинсь­кий, В. Щурат), мовознавства (В. Сімович), фольклористики та музикознавства (Ф. Колесса, який пізніше став академік АН УРСР), книгознавства (Є. Пеленський), медицини (М. Панчишин). 1920 у Л. виникло Укр. військ.-істор. товариство, 1923 — Укр. богослов. товариство. Тоді ж функціонувала низка польс. і євр. фахових т-в. Л. залишався найбільшим на зх.-укр. землях осередком книговидання та преси. Видавн. спілка «Діло» видавала однойм. газету, тижневик «Неділя», книжк. сер. «Бібліотека “Діла”». 1923 І. Тиктор заснував концерн «Українська преса», який друкував щоденну г. «Новий час», тижневик для селян «Народна справа», у серії «Історична бібліотека» — вид. «Велика історія України», «Історія культури», «Історія українського війська», «Всесвітня історія». Християн. і патріот. ідеали репрезентував місячник «Дзвони». Ідеолог укр. націоналіст. руху Д. Донцов редагував «Літературно-науковий вісник» і «Вістник». Виходили ліберал.-демократ. двотижневик «Назустріч», укр. радянофіл. часописи «Вікна» (ред. Я. Галан, Степан Тудор), «Нові шляхи» (ред. А. Крушельницький), польс. «Syg­­nary». 1930–33 Укр. пед. товариство «Рідна школа» видало «Українську загальну енцикльопедію» (гол. ред. — І. Раковський; чл. редколегії: В. Дорошенко, М. Рудницький, В. Сімович). У цей час у Л. творили укр. письменники Б.-І. Антонич, О. Гаврилюк, В. Бобинський, Я. Гординський, П. Козланюк, Г. Костельник, Б.-Ю. Кравців, Лев і його сини Антін, Володимир-Богдан і Михайло Лотоцькі, польс. письменники О. Ортвін, Ю. Віттлін, М. Вольська, Т. Збєжховський, укр. художники І. Труш, О. Новаківський (його син Яро­слав отримав звання засл. арх. УРСР), П. Ковжун, укр. скульп­тори С. Литвиненко, А. Коверко, польс. скульптор Л.-А. Дрекслер; у Винниках — громад.-політ. діяч, письменник І. Липа.

У 1920–30-х рр. Л. був осередком боротьби за право українців на самовизначення. 18 березня 1923 відбулася 40-тисячна демонстрація проти визнання Радою послів держав Антанти анексії Сх. Галичини Польщею. Найбільшим впливом серед укр. громади користувалися Укра­їнська народна трудова партія (1919–25) і Українське національно-демократичне об’єд­нан­ня (1925–39; лідер — Д. Левицький), які фактично контролювали непартійну Організацію українців у Л. У місті були зосереджені керів. органи Української католицької народної партії, підпіл. Комуністичної партії Західної України. У вересні 1920 у Л. створ. тимчасову Начальну колегію Української військової організації. Від 1929 діяли підпіл. структури ОУН. 25 вересня 1921 у Л. укр. підпільники здійснили замах на нач. Польс. держави Ю. Пілсудського, 5 вересня 1924 — на президента Польщі С. Войцєховського. 21 жовтня 1933 за дорученням ОУН М. Лемик на знак протесту проти голодомору в УСРР застрелив працівника ген. консульства СРСР О. Майлова. У травні–липні 1936 у Л. відбувся Львівський процес ОУН, зокрема над її очільниками С. Бандерою, Я. Стецьком і Р. Шухевичем. 16–17 травня 1936 пройшов Антифашистський конгрес діячів культури — форум представників ліворадикал. і радянофіл. інтелігенції Польщі, Зх. України та Зх. Білорусії. Рад.-нім. таємна угода, ухвалена 23–24 серпня 1939, передбачала входження Зх. України зі Л. до СРСР. У серед. вересня 1939 на підступах до Л. польс. гарнізони вели бої з нім. військами, а 19 вересня зі Сх. надійшли рад. частини. 22 квітня польс. військові здали зброю Червоній армії, яка того ж дня увійшла у Л. Остан. президентом Л. був С. Островський (1936–39), який 1971 став 4-м президентом Польщі в екзилі. 26–28 жовтня у Л. проведено Нар. збори Зх. України, які складалися з відібраних новою владою депутатів. Попри недемократичність вибор. процедури, більшість українців і євреїв схвалювали возз’єднання укр. земель, натомість переважна частина поляків вважала рад. владу окупаційною. Всі укр., польс. і євр. партії та громад. організації заборонено, пром. підприємства націоналізовано. У ВНЗах почали впроваджувати укр. мову, зростала кількість укр. шкіл, відкривали масові б-ки. Водночас гол. завданням культ.-осв. установ стала комуніст. пропаганда. Комуніст. влада практикувала масові репресії — звільнення з роботи «неблагонадійних», ув’язнення, депортації, розстріли. Наприкінці червня 1941 енкаведисти розстріляли понад 2 тис. українців, поляків, євреїв.

Від 30 червня 1941 до 27 липня 1944 — під нім.-нацист. окупацією. Л. був центром дистрикту Галичина у складі Генеральної губернії. Вже у перші дні окупації нацисти розстріляли бл. 7 тис. євреїв, стратили групу провід. польс. учених і літераторів, зокрема математиків К. Бартеля, А.-М. Ломніцького, правознавця Р.-Ю. Лоншана де Бер’є, лікаря-хірурга Т. Островського, письменника, перекладача Т. Желенського. 1942–43 вони вбили бл. 236 тис. євреїв. У концтаборі Цитадель проводили масові розстріли військовополонених. Гол. місцями страт були Янівський концентраційний табір, ґетто, концтабір Белжець, куди вивозили євреїв з усієї Галичини. На львів. вулицях проводили повішення підозрюваних у сприянні Рухові Опору, зокрема й чл. і прибічників ОУН. 30 червня 1941 Нац. збори у Л. прийняли Акт відновлення Української Держави. Був сформований укр. уряд, однак уже 9 липня нацисти заарештували його голову Я. Стецька та кількох міністрів. Підготовку до зброй. боротьби проти окупантів повели підпіл. структури ОУН і групи польс. підпілля (див. Армія крайова). Діяло також кілька рад. підпіл. організацій. Унаслідок Львівсько-Сандомирської наступальної операції 13 липня — 23 серпня 1944 Зх. Україна була звільнена від нацистів. Події 1-ї та 2-ї світ. воєн спричинили масові еміграції насел. у країни Зх. Європи, США, Канади, Бразилії та ін. Відразу ж після відступу нім. військ почалося відновлення органів рад. влади. До кін. 1980-х рр. екон. і культурне життя Л. розвивалося під повним контролем обл. і міського комітетів КП, які координували виконання директив моск. і київ. центр. комітетів. У рад. період керівні посади в органах влади, промисловості тощо обіймали переважно росіяни та зрусифіков. українці. Політ. терор слугував впровадженню тоталітар. системи у всіх сферах сусп. життя, зокрема 8–10 березня 1946 проведено збори групи відібраних і заляканих силовими структурами священиків та мирян, які проголосили ліквідацію УГКЦ і передачу її парафій Моск. патріархові (див. Львівський собор 1946). Масового характеру набули арешти та вивезення до Сибіру. Тільки в ніч з 20 на 21 жовтня 1947 з міста відправлено на заслання 287 родин. Спровоковані рад. спецслужбами вбивства церк. діяча, богослова, філософа Г. Костельника (20. 09. 1948) і письменника Я. Галана (25. 10. 1949) стали приводом для дальшого загострення репресій. Кампанії паплюження «укр. бурж. націоналізму» супроводжувалися посиленням цензури, новими хвилями русифікації. Проводили чистки науковців, викл. і студентів, у б-ках і музеях вилучали та частково знищували визнані «ідейно шкідливими» книги й експонати; частину цінних матеріалів розмістили у спецфондах.

До 1939 у будівлі на вул. С. Бандери, № 1 розташовувався 4-й відділ Гол. комендатури держ. поліції, до повноважень якого входили боротьба з ОУН і КП Зх. України; 1939–41 — львів. в’яз­­ниця № 1, де енкаведисти розстріляли бл. 1 тис. осіб; 1941–44 — слідча в’язниця ґестапо, 1944–91 — слід. відділ і слід. ізолятор КДБ (нині Музей-меморіал пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»). Місцем утримання багатьох учасників укр. визв. руху була й в’яз­­ниця «Бригідки». Знищення нацистами євреїв, вимушений виїзд поляків, арешти та депортації, які чинила рад. влада, зумовили зміну нац. і соц. структури мешканців міста. Широке пром. будівництво, приплив насел. із сіл, які розпочалися наприкінці 1940-х рр., загострили соц. проблеми: забезпечення водою, житлом та ін. У 2-й пол. 1941 проживали 299 тис. (поляків — 50,3 %, євреїв — 25,4 %, українців — 22,0 %), 1942 — 319,6 тис. (54,0 %, 15,6 %, 26,1 %), 1943 — 209,1 тис. (поляків — 62,9 %, українців — 29,9 %) осіб. 1940 українці становили 22,0 %, росіяни — 1,6 %, поляки — 43,4 %, євреї — 32,8 %; 1944 — 26,4 % (40,7 тис.), 5,5 % (8,4 тис.), 66,7 % (102,98 тис.), 1,1 % (1,7 тис.); 1951 — 42,8 % (163 тис.), 30,8 % (117 тис.), 16,3 % (62 тис.), 7,0 % (27 тис.); 1979 — 74,0 % (492,2 тис.), 19,3 % (128,3 тис.), 1,8 % (11,9 тис.), 2,7 % (17,95 тис.).

Першою маніфестацією непокори режимові був масовий похорон 5 листопада 1944 Aндрея Шептицького. До серед. 1950-х рр. продовжувало боротьбу підпілля ОУН–УПА. 31 січня 1949 під час бою в центрі Л. загинув шеф штабу УПА О. Гасин, 5 березня 1950 на окраїні міста у с. Білогорща (нині у його межах) — головнокомандувач УПА Р. Шухевич. Від кін. 1950-х рр. у Л. виникали розрізнені антирад. підпіл. групи. 1957–61 діяв Укр. нац. комітет, керівників якого Б. Грицину та І. Коваля розстріляли. 1962 у Л. відбувся суд над Л. Лук’яненком (від 2004 — Герой України) та ін. чл. Укр. робітничо-селян. спілки. 1963–65 у місті існував Клуб твор. молоді «Пролісок». Хоча він був легальним, його культ.-осв. діяльність припинено внаслідок репресій карал. органів. Л. став одним із гол. в Україні та СРСР центрів самвидаву. Звинувачення у «виготовленні, зберіганні та поширенні антирад. літ-ри» були основними у політ. процесах, які тут проходили. На них засуджено М. Масютка, І. Геля та Я. Заневич-Менкуш (березень 1966), братів Богдана та Михайла Горинів, М. Осадчого та М. Зваричевська (квітень 1966), B. Чорновола (1967; від 2000 — Герой України). Жертвами нових судових процесів стали в 1972 подружжя Ігор та Ірина Калинці, С. Шабатура, вдруге І. Гель і М. Осадчий, 1973 — В. Чорновіл (за видання самвидав. ж. «Український вісник»), З. Попадюк, Я. Микитко. 22 травня 1979 на акцію протесту перетворився похорон співака та композитора В. Івасюка (від 2009 — Герой України); за виступ зі звинуваченням влади у його вбивстві засуджені чл. Української гельсінської спілки Василь та його батько Петро Січки. 1981 за участь у роботі цієї спілки отримав вирок І. Кандиба, 1982 — черговий раз М. Горинь. Від серед. 1980-х рр. рух за демократизацію став більш відкритим. 1987 офіційно створ. культурологічне Лева Товариство, яке швидко набрало й політ. спрямування. Під його егідою у березні 1989 — серпні 1990 виходила як позацензурна г. «Поступ». 13 червня 1988 відбувся перший мітинг, на якому, як і на наступних, висували демократ. та нац. гасла. 26 квітня 1989 на мітингу в річницю Чорнобил. трагедії піднято жовто-блакитні прапори. 7 травня 1989 засн. Львів. регіон. організацію НРУ. 21 січня 1990 відбувся живий ланцюг Івано-Фран­ківськ–Л.–Київ на відзначення Дня самостійності та соборності України. У березні 1990 на виборах до обл. і міської рад повну перемогу здобув демократ. блок. Головою обл. ради став В. Чорновіл; голова міськвиконкому Б. Котик перейшов на демократ. позиції ще до виборів. 3 квітня 1990 над ратушею піднято нац. прапор, 19 вересня демонтовано пам’ятник В. Леніну в центрі міста. Спроба держ. перевороту у Москві 19–21 серпня 1991 була засуджена львів. обл. і міською радами та багатотисяч. мітингами львів’ян; 26 серпня у Л. почав діяти штаб для формування Нац. гвардії України.

1987 група греко-катол. священиків вийшла з підпілля та вимагала легалізації забороненої УГКЦ. Аналог. вимоги 17 вересня 1989 поставила 250-тисячна демонстрація. 19 жовтня 1989 у Л. виникла перша парафія УГКЦ, яка поклала початок відновленню цієї Церкви в Україні. Собор під керівництвом архієпископа В. Стернюка 23 січня 1990 проголосив легалізацію УГКЦ, а 29 березня 1991 до собору св. Юра повернувся глава УГКЦ М.-І. Любачівський. 7 вересня 1992 перепоховано патріарха Йосифа Сліпого в крипті собору св. Юра. У травні 1999 у Л. відбулася зустріч президентів держав Центр. та Сх. Європи. Протистояння демократ. і антидемократ. сил набрало особливої гостроти в ході підготовки та проведення президент. виборів 2004. Тоді сотні тисяч львів’ян взяли участь в акціях громадян. непокори у Л. і на Майдані Незалежності в Києві (див. Помаранчева революція). У листопаді 2013 — лютому 2014 багато львів’ян були учасниками Євромайдану (з Л. пов’я­­зані життя Героїв України І. Байдовського, В. Бойкова, Р. Варениці, Ю. Вербицького, У. Голоднюка, С. Дідича, А. Жаловаги, Б. Ількова, О. Капіноса, І. Костенка, Б. Сольчанина, В. Топія; див. Небесна Сотня, Революція Гідності). Під час рев. подій у Л. збиралися другі (після Києва) за чисельністю мітинги серед усіх міст України. За постановою ЦК ВКП(б), Л. мав стати гол. пром. центром зх. областей УРСР. У рад. період будівництво нових заводів велося без урахування інтересів України та регіону, надмірно висока частка підприємств обслуговувала ВПК (військ. електроніка та засоби зв’язку, ремонт танків). 1944 засн. авіаремонт. прифронт. завод, на базі якого 1951 утвор. завод «Вимірювач», а 1969 — Львів. вироб.-тех. об’єдн. ім. В. Леніна (нині Львівський державний завод «Лорта»), яке обслуговувало ракетно-космічну галузь. 1959 на базі велосипед. заводу засн. завод п/с 24 з випуску електровакуум. приладів, вакуум. конденсаторів для потреб ВПК (від 1977 — ВО, від 1993 — держ. підприємство, від 2004 — держ. наук.-вироб. комплекс «Полярон», який 2011 збанкрутував). До 1956 обсяги машинобудування порівняно з 1945 зросли у 55 разів. До найбільших маш.-буд. підприємств належали Львівський автобусний завод, ВО «Автонавантажувач» і «Львівхімсільгоспмаш» (див. «Львівсільмаш»), які від 1-ї пол. 2010-х рр. не працюють. Певне місце займало і виробництво товарів нар. вжитку: заводи телевізорів (нині «Електрон “Концерн”»), електроламповий і низьковольт. електроламп (на їхній базі виникли підприємства «Кінескоп», яке у 1990-х рр. розпалося на невеликі підрозділи, та «Іскра»); швейне ВО «Львівський Маяк» (нині ТДВ), трикотажне ВО «Промінь», взуттєва ф-ка «Прогрес»; Львів. кондитер. ф-ка «Світоч». 1990-і рр. позначилися поєднанням процесів нац.-культур. відродження і криз. явищ в економіці. Розпочате ще верхівкою КП розкрадання приватизов. держ. підприємств зумовило майже повний занепад у Л. машинобудування, приладобудування, електроніки, що викликало зростання безробіття, масові еміграцію та закордонні поїздки для заробітку. На поч. 21 ст. домінуючою була харч. пром-сть, частка якої вже 2001 становила 39,4 %. Питома вага продукції машинобудування та металообробки склала 17,6 %, легкої промисловості — 6,2 %, хім. і нафтохім. — 6,0 %, енергетики — 4,9 %, виробництва буд. матеріалів — 5,5 %. До 1998 діяв Львівський мотозавод, до 2002 — Львівський лакофарбовий завод, до 2005 — Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика та Львів. завод гумотех. виробів, до 2006 — Львів. мехсклозавод і «Львівпокізол», до 2008 — Львівський завод телеграфної апаратури, до 2009 — Львівська фабрика художніх виробів ім. Лесі Українки, Львівський дослідний нафтомасловий завод, Львів. кераміч. завод і Львів. міський молоч. завод. 2005–08 Галиц. автозавод випускав автобуси ГалАЗ. Нині також працюють: «Львівприлад», НВО «Термоприлад» ім. В. Лаха, НВП «Елек­трон-Т» (електр. побут. прилади), Львівська ізоляторна компанія, «ЦВГ Україна» (кабел.-провідник. продукція), Львівський завод радіоелектронної медичної апаратури (від 2008 — у складі ПАТ «Іскра»); Львівський завод фрезерних верстатів, Львівський завод штучних алмазів та алмазного інструменту, Львівський інструментальний завод, Львівсь­кий експериментальний механічний завод; Львівський бронетанковий завод, Львівський державний авіаційно-ремонтний за­­вод, Львівський локомотиворемонтний завод, Львів. авторемонт. завод концерну «Техвоєнсервіс», «ВЕЕМ-Металавтопром» (пасажир. сидіння для громад. транспорту), «Сферос-Електрон» (вузли, деталі та приладдя для автотранспорт. засобів); «Галичфарм», «Львівдіалік» ДАК «Укр­­медпром»; Львівський державний ювелірний завод; Львівський склодзеркальний завод «Галімпекс»; Львівський хімічний завод; ф-ка «Трембіта» (гітари та бандури); Львів. казенне експерим. підприємство засобів пересування та протезування; Львів. ф-ка паперово-білових виробів «Бібльос»; Львів. завод збір. конструкцій, Львів. завод залізобетон. виробів № 2, Львів. монтажно-заготівел. завод; «Карпати» Львівська виробничо-торговельна меблева фірма, Мебл. компанія «Сігма»; легкої промисловості — «Весна-Захід» (до 2007 — «Весна»; тривалий час очолювала М. Забігайло), Шкіряне підприємство «Світа­­нок», «Грація-Тексалекса», Львів. бавовнопрядил. ф-ка, «Ролада», «Троттола», Укр. панчішна ф-ка; харчової промисловості — «Галка Лтд», «Ензим», Львівський холодокомбінат, Львівський лікеро-горілчаний завод, «Концерн “Хлібпром”» (хлібозаводи на вул. Городоцька, Хлібна), «Галиц. здоба», Львів. жиркомбінат (маргарин, майонез, кетчупи), пивоварні підприємства «Карлсберг Україна» (Львівська пивоварня), «Сан ІнБев Україна» та «Перша приватна броварня». У Л. — філія «Магістрал. нафтопроводи “Дружба”» АТ «Укртранс»; штаб-квартири Упр. магістрал. газопроводів «Львівтрансгаз» і АТ «Концерн “Галнафтогаз”» (одна з найбільших в Україні мереж автозаправ. комплексів «ОККО»). У Винниках — Львів. тютюн. ф-ка.

Л. — найважливіший діловий центр Зх. України, великий бізнес-центр між Варшавою та Києвом. Згідно зі Стратегією розвитку Л. до 2025 осн. галузями економіки мають стати туризм та інформ. технології, пріоритет. також є сфера бізнес-послуг та логістики. Л. посідає 1-е м. в Україні зі зростання кількості туристів (понад 2 млн осіб на рік). Входить до 30-ти країн світу з найбільшим потенціалом розвитку інформ. технологій. У Л. — відділення бл. 50-ти банків («Альфа-банку», «Креді Агріколь Банку», «Мегабанку», «Ощадбанку», «ПриватБанку», «Промінвестбанку», «Райффайзен Банку Аваль», «Укргазбанку», «Укрексімбанку» та ін.), гол. офіси «VS Bank», «Ідея Банку», «Кредобанку», банку «Л.», «Оксі Банку», 4 біржі, 13 інвестиц. компаній, 80 страх. організацій, 24 лізинг. і 77 аудитор. фірм. Тут розташ. сервіс. центр швейцар. компанії «Nestle», що управляє підрозділами в 20-ти країнах Центр. і Сх. Європи. Одна з найбільших IT-компаній в Україні з гол. офісом у Л. — «Елекс» (засн. 1991; понад 270 працівників). 2016 відкрито Глобал. сервіс. центр компанії «Vimpel Com», який обслуговуватиме операції з фінансів, закупівель і HR-процесів у 8-ми країнах. У Галиц. р-ні — 18 (осн.: «Атлас Делюкс», «Дністер», «Жорж», «Лео­­поліс», «Л.», «Нобіліс», «Опера», «Швейцарський»), у Залізнич. — 9 («Гелікон», «Ірена», «Купава», «Престиж», «Таурус»), у Личаків. — 4 («Євроготель»), у Сихів. — 8 («Екран», «Соната», «Український дворик», «Шувар»), у Франків. — 7 («Гетьман», «Екотель», «Нота бене», «Райське яблуко», «Супутник», «Турист», «Урбан»), у Шевченків. — 8 («Власта», «Волтер», «Герольд», «Нтон») готелів. Функціонує понад 800 об’єктів ресторан. бізнесу. Л. відомий своїми кав’ярнями та цукернями. Найбільші міські базари: «Краківський», «Південний» і «Привокзальний». У центрі — сувенір. базар «Вернісаж».

1971 засн. Зх. наук. центр АН УРСР (від 2001 — HAHУ та Міністерства освіти і науки України). 21 січня 1989 проголошено відновлення НТШ в Україні з центром у Л. (голови: 1989–2005 — фахівець у галузі механіки, матеріалознавець, чл.-кор. НАНУ О. Романів, 2005–14 — історик, мовознавець О. Купчинський, від 2014 — фахівець у галузі механіки, чл.-кор. НАНУ Р. Кушнір; від 1947 також діють НТШ у Зх. Європі та США). 2000 зі Л. до Києва передислоковане Гол. відділ. Геологорозвідувального інституту Українського державного, відтоді у місті функціонує його Львів. відділення. До поч. 2010-х рр. діяли Інформаційної інфраструктури Державний науково-дослідний інститут Держкомзв’язку й інформатизації України та НАНУ (тривалий час керував чл.-кор. НАНУ В. Грицик) та Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут. Нині у місті — Прикладних проблем механіки і математики ім. Я. Підстригача Інститут (у його структурі — Центр матем. моделювання та Наук.-вироб. центр з інформ. проблем територій; дир. — Р. Кушнір), Фізики конденсованих систем Інститут (Наук.-телекомунікац. центр «Укр. академ. і дослідниц. мережа»; дир. — академік НАНУ І. Мриглод, почес. дир. — Герой України, академік НАНУ І. Юхновський), Фізико-механічний Інститут ім. Г. Карпенка (Міжгалуз. дослідниц. центр «Протон», Держ. інж. центри «Львівантикор» і «Техно-Ресурс»; дир. — академік НАНУ З. Назарчук, почес. дир. — академік НАНУ В. Панасюк), Відділ. фізико-хімії горючих копалин Інституту фізико-орган. хімії і вуглехімії, Біології клітини Інститут (дир. — академік НАНУ А. Сибірний), Геології і геохімії горючих копалин Інститут (дир. — чл.-кор. НАНУ М. Павлюк), Екології Карпат Інститут (дир. — М. Козловський), Карпат. відділ. і Відділ сейсмічності Карпат. регіону Інституту геофізики, Народознавства Інститут (діють музеї: археології; етнографії та худож. промислу; меблів та порцеляни; див. Львівський міський промисловий музей; дир. — академік НАНУ С. Павлюк), Українознавства Інститут ім. І. Крип’якевича (дир. — М. Литвин), Інститут І. Франка (до 2011 — Львів. відділ. Інституту літ-ри; дир. — чл.-кор. НАНУ Є. Нахлік), Регіональних досліджень Інститут (Обчислюв. центр; дир. — В. Кравців) НАНУ; Біології тварин Інститут НААНУ (дир. — академік НААНУ В. Влізло), Ветеринарних препаратів та кормових добавок Державний науково-дослідний контрольний інститут (дир. — академік НААНУ І. Коцюмбас); Патології крові та трансфузійної медицини Інститут (дир. — В. Новак), Спадкової патології Інститут (дир. — О. Гнатейко) НАМНУ; Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни МОЗ України; Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України; Фізичної оптики Інститут Міністерства освіти і науки України (дир. — Р. Влох), Астрономічна обсерваторія Львівського університету; «Еротрон» Науково-дослідний інститут приймальних електронно-променевих трубок, Метрології вимірювальних і управляючих систем Науково-дослідний інститут (НДІ «Система») Міністерства екон. розвитку та торгівлі України; Львівське конструкторське бюро, «Львівтеплоелектропроект» Науково-дослiдний i проектно-вишукувальний iнститут, «Львівдіпронафтохім» Міністерства енергетики та вугіл. промисловості України; інститути «Укрзахідпроектреставрація» (1979–2005 очолював нар. арх. України І. Могитич) й «Містопроект». Наук. роботу в галузі архівознавства ведуть Архів України історичний у Львові Центральний державний і Держ. архів Львів. обл.

ВНЗи: Львівський національний університет ім. І. Франка (у його складі — пед., правничий і природн. коледжі; фіз.-мат. ліцей-інтернат і класична г-зія; діють Зоологічний музей, Мінералогічний музей ім. Є. Лазаренка, а також музеї геології корис. копалин, палеонтологічний, археологічний та історії; ректор — В. Мельник), «Львівська політехніка» Національний університет (5 коледжів: автомоб.-дорож., тех., техніко-екон., технол., «Інфокомунікації»; академ. г-зія; ректор — Ю. Бобало), Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького (мед. коледж; ректор — Б. Зіменковський), Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Ґжи­­цького (ректор — В. Стибель), Національний лісотехнічний університет України (технол. коледж; ректор — академік НАНУ Ю. Туниця), Львівський торговельно-економічний університет (ректор — П. Куцик), Академія друкарства Українська (полігр. ко­­ледж; ректор — Б. Дурняк), Львівська національна академія мистецтв (худож. ліцей; ректор — нар. художник України В. Одрехівський), Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка (ректор — нар. арт. України, чл.-кор. НАМУ І. Пилатюк), Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного Національна академія (військ. коледж сержант. складу; ректор — П. Ткачук), Львівський державний університет безпеки життєдіяльності (ректор — чл.-кор. НАПНУ М. Козяр), Львівський державний університет внутрішніх справ (ректор — Р. Благута), Львівський державний університет фізичної культури ім. І. Боберського (ректор — Є. Приступа), Львів. мед. інститут, Львів. інститут медсестринства та лаборатор. медицини ім. А. Крупинського, Львів. університет бізнесу та права, Львів. інститут економіки і туризму, Львів. інститут менеджменту. Відкрито Львів. навч.-наук. інститути Ужгород. університету й Університету банків. справи (екон. ліцей), Львів. філії Дніпроп. університету залізнич. транспорту, Київ. університету культури і мистецтв, Нац. університету харч. технологій та Європ. університету, Львів. інститут Міжрегіон. академії упр. персоналом. У Брюховичах — Львів. регіон. інститут держ. управління Нац. академії держ. управління при Президентові України (дир. — чл.-кор. НАНУ В. Загорський), Львівська православна богословська академія УПЦ КП, Український католицький університет і Василіян. інститут філос.-богослов. студій ім. Йосифа Велямина Рутського. Середні спец. навч. заклади: Львівське державне музичне училище ім. С. Людкевича, Львівське музично-педагогічне училище ім. Ф. Колесси, Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша, Львівський державний коледж культури і мистецтв; Львівська греко-католицька духовна семінарія Святого Духа, Молодіж. навч. центр ім. св. Івана Боско Селезіян. згромадження УГКЦ, Львівська духовна семінарія УАПЦ, Львів. богословська семінарія Церкви християн віри євангельської; Львівське державне училище фізичної культури; Львів. вищі профес. училища: художнє, № 20, № 29, харч. технологій, політехнічне, ін­­форм.-комп’ютер. технологій, комп’ютер. технологій і будівництва, дизайну та будівництва, технологій і сервісу, побут. обслуговування, торгівлі та сфери послуг; Львів. технікум і міжрегіон. вище профес. училище залізнич. транспорту; Львів. коледжі: мед. ім. А. Крупинського, мед. післядиплом. освіти, будівництва, архітектури та дизайну, профес. готел.-турист. і ресторан. сервісу, кооп. економіки і права. Є Львів. коледж Держ. університету телекомунікацій, Львів. коледж транспорт. інфраструктури Дніпроп. університету залізнич. транспорту, Львів. коледж легкої промисловості Київ. університету технологій і дизайну, Львів. коледжі м’ясної та молоч. промисловості й харч. і перероб. промисловості Нац. університету харч. технологій, Львів. бізнес-коледж Європ. університету; Мед. коледж «Монада». У місті — Мала АНУ, центри екол.-натураліст. творчості учнів. молоді, краєзнавства, екскурсій і туризму учнів. молоді та наук.-тех. творчості учнів. молоді; навч.-реабілітац. центри «Левеня» (1-го ступ.), «Довіра», «Мрія», «Оберіг», «Св. Миколая» (Брюховичі; усі — 1–2-го ступ.); Львів. держ. палац естет. виховання учнів. молоді; заг.-осв. санаторна школа-інтернат № 1 ім. Б.-І. Антонича, спец. заг.-осв. школи-інтернати № 100 і Марії Покрови (усі — обл.); Львівська державна хореографічна школа, Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької; Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Ге­роїв Крут, Львів. школа вищої спорт. майстерності; гімназії: лінгвістична, правнича, укр. приватна, «Євшан», «Престиж», ім. О. Степанів; ліцеї: менеджмету та технологічний; 19 спеціаліз. шкіл з поглибленим вивченням англ., нім., франц. мов, матем. наук, інформ. технологій, еколого-правового профілю тощо; 11 навч.-вихов. комплексів («школа-гімназія» — 7, «школа-ліцей» — 2, «школа-садок» — 2); 62 заг.-осв. школи; 2 вечірні змінні школи.

У підпорядкуванні упр. охорони здоров’я Львів. міськради перебуває 23 заклади охорони здо­­ров’я: 6 міських поліклінік, 7 міських клініч. лікарень, дит. лікарня, лікарня швидкої мед. допомоги, госпіс, косметол. лікарня, пологовий будинок, 5 стоматол. поліклінік. Є значна кількість закладів охорони здоров’я обл. та відомчого підпорядкування, будинків відпочинку та санаторіїв. Діють Зх. центр НАМУ (кер.-засн. — нар. художник України, академік НАМУ А. Бокотей), обл. організації НСПУ, НСКУ, НСАУ, НСХУ. Ще від рад. часів популяризують істор. і культурну спадщину українського народу. ж. «Дзвін» (до 1990 — «Жовтень») і видавництво «Каменяр» (від 1994 — співзасн. премії ім. Б.-І. Антонича «Привітання життя»). 1984 у Л. письменники І. Лучук, Н. Гончар і Р. Садловський заснували літ. групу «Лугосад», 1985 Ю. Андрухович, О. Ірванець та В. Неборак — «Бу-Ба-Бу». 1991 створ. видавництво «Кальварія», яке наприкінці 1990-х рр. стало чільним партнером Асоціації українських письменників. Від 1996 щовересня відбувається міжнар. Львівський форум видавців. Серед провід. видавництв — «Аверс», «Експрес», «Літопис», «Мета», «Місіонер», «Наутілус», «Олір», «Піраміда», «Світ», «Свічадо», «Старого Лева Видавництво», «Торбан», «Фенікс», «Центр Європи», «Афіша», «Країна ангелят» (ж. «Ангелятко» і «Ангеляткова наука»). Період. видання: «Ваш магазин», «Високий Замок», «Газета по-львівськи», «Експрес», «Життя», «Ї», «Літературний Львів», «Львівська газета. Вісник міста», «Львівська пошта», «Поступ», «Ратуша», «Українська музика». Телебачення: ТРК «Л.», ТРК «Люкс», «Незалежне телевіз. агентство», «Перший західний», «Зх. інформ. корпорація» («ЗІК»); радіо: Львів. обласне, «Незалежність», «Галичина ФМ», «Люкс», «24», «Вголос», «Львівська хвиля»; інтернет-видання: «ЗІК», «Гал. інфо», «Захід. нет», «Вголос», «Львівський портал», «Львівська газета», «Дивись. інфо», «032.ua», «Твоє місто TV», «Варіанти» тощо. 2007 видано 1-й, 2008 — 2-й, 2010 — 3-й, 2012 — 4-й томи «Енциклопедії Львова». У місті — Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАНУ (ген. дир. — чл.-кор. НАНУ М. Романюк), Львівська обласна наукова медична бібліо­тека, Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека, Львівська обласна універсальна наукова бібліотека, Львів. обл. бібліотеч. колектор, Центр. міська бібліотека ім. Лесі Українки, 20 бібліо­тек-філій для дорослих центр. бібліотеч. системи, Львів. обл. держ. бібліотека для юнацтва, Львів. обл. бібліотека для дітей, Центр. міська дит. бібліотека та її 16 філій; Грушевського Михайла Меморіальний музей у Львові, Державний природознавчий музей НАНУ, Крушельницької С. Музично-меморіальний музей у Львові (філія — Людкевича С. Музично-меморіальний музей), Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького (філії: Каплиця боїмів, Львівської сакральної барокової скульптури 18 ст. «Творчість Іоанна-Георгія Пінзеля» Музей, Львова найдавніших пам’яток Музей, Мистецтва давньої української книги Музей, «Русалка Дністрова» альманаху Музей, Шевченка Тараса Музей, Мемор. музей-майстерня Т. Бриж), Львівський історичний музей (філії: Коновальця Є. Історико-меморіальний музей, Шухевича Р. Музей, Музей-Арсенал, Музей визвольної боротьби, «Палаццо Бандінеллі» Музей, якому підпорядк. музеї пошти і скла), Львівський музей історії релігії, Львівський національний літературно-меморіальний музей І. Франка, Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького (філії: Кульчицької О. Художньо-меморіальний музей, Левицького Л. Художньо-меморіальний музей, Новаківського О. Художньо-меморіальний музей, Труша І. Художньо-меморіальний музей), Аптека-музей «Під чорним орлом» (засн. 1735), а також музеї: вишитих ікон о. д-ра Д. Блажейовського, давніх графіч. технік при худож. майстерні «Літографія», істо­рії Львів. залізниці при Палаці куль­тури залізничників, історії медицини Галичини імені М. Панчишина при Укр. лікар. товаристві у Л., нар. музей метрології та вимірюв. техніки при Львів. наук.-вироб. центрі стандартизації, метрології та сертифікації, пивоваріння при Львів. пивоварні; Львівська обласна філар­монія із концерт. залом ім. С. Людкевича (від 1902 функціонує академ. симф. оркестр, від 1998 — академ. молодіж. симф. оркестр «INSO-Л.», від 2000 — квартет бандуристок «Львів’ян­­ки»), Львівський будинок органної та камерної музики, Львівський академічний молодіжний театр ім. Леся Курбаса, Львівський академічний обласний театр ляльок, Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки, Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької, Національний академічний українсь­­кий драматичний театр ім. І. Франка, Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, «Воскресіння» Львівський духовний театр, Перший український театр для дітей та юнацтва, Перша сцена сучас. драматургії «Драма. UA», Театр естрад. мініатюр «І люди, і ляльки», Театр. центр «Слово і голос», Львів. християн. театр «Еммануїл», Молодіж. аматор. театр «Намір», Львівсь­кий державний цирк; «Львівський палац мистецтв» Культурно-мистецький центр (2004 при ньому відкрито Шевченка Тараса Кімнату-музей), Львів. обл. центр культури і дозвілля Укр. товариства глухих, Львів. обл. центр нар. творчості і культ.-осв. роботи, культур. центр «Новий центр», Нар. доми Білогорщі та Левандівки; мист. галереї «Art-e-fakt galereЯ», «Бонтон», «Гері Боумена», «Дзиґа», «Зелена канапа», «IconArt», «LvivArt», «Мадам Пальмгрем», «Мист. рамарня», «Музей Ідей», «ОМ», «Пори року», «Primus», «Равлик», «Сливка», «УКУ», «Щось цікаве», «Яровіт» та ін.; кінотеатри: ім. О. Довженка», «Київ», «Кінопалац», «Коперник», «Л.», «Планета кіно» та «Сокіл»; Палац спорту «Будівельник»; Львів. Будинок вчених, Львів. обласні Будинок учителя та Будинок архітектора, Будинок офіцерів Зх. оператив. командування. Знач. успіху досягли камерні оркестри «Академія», «Віртуози Львова», «Леополіс», ансамбль старовин. музики «Львівські менестрелі», тріо бандуристок «Червона калина», муніцип. оркестр «Галицькі сурми», хор. капели «Дударик», «Трембіта», муніцип. хор «Гомін», камер. хор «Ґлорія», чол. вокал. ансамбль «Орфей», ансамбль пісні і танцю «Лемковина», ансамбль танцю «Юність». 1986 у Л. виникла одна з перших у СРСР неформал. громад. організацій «Львівський рок-клуб», який відіграв значну роль в українізації рок-музики в Україні, а з його середовища вийшли гурти «Брати Гадюкіни», «Лесик Бенд», «Плач Єремії», «999», «Білий загін» та ін. Місто дало початок відомим муз. гуртам «Мертвий півень», «Скрябін» (лідер — Кузьма), «Океан Ельзи» (С. Вакарчук), «Піккардійська терція», «Мері», «Оратанія», «Механічний апельсин» та ін. 2004 уродженка Л. — нар. арт. України Р. Лижичко — стала переможницею пісен. конкурсу «Євробачення».

Щороку проходить низка міжнар., всеукр. і міських фестивалів. 1981 і 1995 відповідно започатковано фестивалі класич. музики «Віртуози» та «Контрасти», 1999, 2008 і 2012 — муз. фольклорні фестивалі Велика коляда», «Етновир» і укр.-польс. партнерства, 2001, 2003 і 2011 — джаз. фестивалі «JazzBez» і «Флюгери Л.», Львівський міжнародний джазовий фестиваль «Alfa Jazz Fest», 2006 і 2007 — рок-фестивалі «Руйнація» і «StareMisto», 2011 — фестиваль орган. музики «Діапазон»; 1986 — фестиваль ковалів «Залізний Лев»; 1989 — найбільший театр. фестиваль України «Золотий Лев», 2004 — фестиваль молодого аматор. театру «Драбина», 2009 — фестиваль «Ляльковий світ», 2010 — фестиваль сучас. драматургії «Драма. UA»; 2006, 2008 і 2013 — кінофестивалі «КіноЛев», «WIZ-ART», «АртхаусТрафік»; 2006 — Львів. літ. фестиваль; 2007 — Львів. дит. фестиваль. 1990 і 1992 двічі стартував молодіж. фестиваль альтернатив. культури «Вивих»; у вересні–жовтні відбулося Львівське бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів 91 — відродження»; 1996 вперше організовані Осін. і Весн. салони НСХУ. Традиційними стали мист. заходи «Львівська Шевченкіана» та «Шевченко-фест», театралізов. карнавал, фестиваль середньовіч. культури «Л. стародавній», тиждень актуал. мистецтва, Великод. і Різдвяний ярмарки, святк. заходи «Спалах Різдвяної звізди», різдвяне муз. шоу «Сніжність», свята «На каву до Л.», пампуха, пива, сиру та вина, шоколаду, «Л. на тарілці» та ін.

Тер. і об’єкти природно-заповід. фонду: Ботанічний сад Львівського університету (вул. Кирила і Мефодія, № 4, вул. Марка Черемшини, № 44; 18,5 га; створ. і надано статус 1983), Ботан. сад Нац. лісотех. університету України (див. Ботанічний сад Українського лісотехнічного університету; вул. Т. Чупринки, № 103, вул. О. Кобилянської, № 1 та арборетум у с. Страдч Яворів. р-ну; 22,7 га; 1991; обидва — заг.-держ. значення), Ботан. сад Львів. мед. університету (вул. Пекарська, № 73; 1,5 га; 1997; місц. значення); пам’ятки садово-парк. мистецтва Стрийський парк (Софіївка; 56 га; 1980; заг.-держ. значення), парки Високий Замок (на однойм. горі; 35,5 га), Залізна Вода (Сихів; 19,5 га), Личаківський (вул. Личаківська та Пасічна; 8,8 га), На валах (Галиц. р-н; 1,9 га), Снопківський (місцевість Снопків; 35,7 га), ім. І. Франка (між вул. С. Крушельницької та Листопад. Чину; 10,6 га), культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького (26 га), Пагорб Слави (12,36; усі — 1984, місц. значення); регіон. ландшафт. парк «Знесіння» (Кайзервальд, Знесіння, 312 га; 1993; у його межах на Кайзервальді — парк Шевченківський гай); заказники Львівський (541,2 га; 1984, 2015) та Чортова Скеля (353 га; обидва — Вин­ників. лісництво); пам’ятки природи Кортумова гора (між вул. Т. Шевченка та Варшавською; 21,4 га; 374 м над р. м.) та Медова печера (Майорівка; 1,2 га; обидві — геол.), лісопарк «Погулянка» (Погулянка та Пасіки; 100,3 га; усі — 1984), дендропарк ім. Б.-Т. Дибовського (вул. Кубанська, № 12; 0,64 га; 2010), Вин­ники (Винників. лісництво; 2,7 га), ґінкґо дволопатеве (вул. І. Франка, № 122), гледичія (вул. І. Котляревського, № 15), дуб звичайний пірамідал. форми (вул. І. Труша, № 23), кледрастис жовтий (вул. Л. Рудницького, № 12), кипарис горіхоплідний, липа американська (обидві — вул. Ю. Мушака, № 54), магнолії верболиста (вул. С. Рудницького, № 15), кобус (вул. С. Бандери, № 12, Бойківська, № 4, Л. Рудницького, № 25, І. Франка, № 133, Завадівська контора у Брюховичах) та суланжа (вул. Є. Коновальця, № 94), парикове дерево (вул. М. Кибальчича, № 11), платан (вул. Т. Копистинського, № 9), сосни кедрова європейська (вул. І. Труша, № 24) та румелійська (вул. І. Труша, № 19), тис ягідний, тсуга канадська (обидві — вул. Ю. Мушака, № 54), ялиці кавказька (вул. І. Труша, № 19) й одноколірна (вул. Ю. Мушака, № 54; усі — 1984), Франковий дуб (вул. С. Воробкевича, № 3; 2011; усі — ботан., місц. значення). Існують також парки та сквери: у Галиц. р-ні — Бернарденгарден, Святоюрський (Митрополичі сади), Цитадель; у Залізнич. р-ні — Білогорща (або П’ятий), ім. І. Виговського, Левандівський, Левандівське озеро, ім. С. Петлюри, Скнилівський; у Личаків. р-ні — урочище Майорівка; у Сихів. р-ні — ім. Ю. Вербицького, Гідності, Зубрівський, духов. культури ім. Папи Римсь­кого Івана-Павла ІІ, ім. архангела Михаїла; у Франків. р-ні — Боднарівка, Горіховий гай, Піскові озера, Студентський; у Шевченків. р-ні — 700-річчя Л., Батуринський, Волинський, Замарстинів, Замарстинівський № 1, № 2 і № 3, ім. В. Єрошенка, Кортумова гора, Клепарівський.

1975 створ. Львівський державний історико-архітектурний заповідник, 1991 — «Личаківський цвинтар» Історико-культурний музей-заповідник. На межі 1980-х — 90-х рр. відновлено Меморіал львів. орлят — учасників боїв проти ЗУНР 1918–19 та більшовиків 1920. Є 2010 пам’яток архітектури (найбільша кількість в Україні); з них нац. значення: на вул. С. Бандери — костел св. Марії Магдалини (№10; 1609–12, 1758, 1890), Тех. академія (№ 12; 1874–78); на вул. Бiблiотечна, № 1 — арсенал Сенявських (1639–1840); на вул. Братів Рогатинців, № 32 — оборонна вежа (житл. будинок з фрагментами бастеї низького муру; 14–15 ст., 1908); на вул. В. Винниченка — навч. корпус єзуїт. пансіону (№ 8; 1839), палац намісників (№ 16; 1821), намісництво губернатора Галичини (№ 18; 1877–80), костел св. Михаїла (1634–1906), келії (17–18 ст.) монастиря кармелітів босих, мур з брамою (17 ст.; усі — № 20), б-ка, друкарня та музей НТШ (№ 24; 2-а пол. 19 ст.), костел Стрітення (1642–83), келії (17–19 ст.) монастиря кармеліток босих (№ 32); на г. Високий Замок — руїни замку (14–18 ст.) та скульптури левів з гротом (1591, 1617, 1845); на вул. Вiрменська, № 7/9 — вірм. собор (Успіння Пресвятої Богородиці; 1363–1527) та дзвіниця (1571–1862), вірм. монастир бенедиктинок (1682), палац вірм. архієпископів (17–18 ст.), колона св. Христофора (1722), вірм. банк, вівтар «Голгофа» (обидві — 18 ст.); на площі Вiчева, № 2 — костел Всіх Святих (1595), келії (1595–1627) монастиря бенедиктинок, мури з брамою (17 ст.); на площі Володимира Великого, № 1 — костел св. Марії Сніжної (14 ст., 19 ст.); на площі Галицька, № 10 — палац Потоцьких, Бєльських і Комаровських («Під лебедем»; 1763); на вул. М. Грушевського — костел тринітаріїв св. Миколи (№ 2; 1739–45), університет. будівля (№ 4; 1842–44); на площі Двiрцева — залізнич. вокзал (1904); на вул. Жовкiвська, № 8 — костел св. Мартина (1736), келії з дзвіницею (2-а пол. 18 ст.); на вул. Замарстинiвська, № 134а — костел місіонерів (1744 — 19 ст.); на вул. Заозерна (Голоско) — церква Успіння св. Ганни та дзвіниця (1775); на площі Кафедральна, № 1 — кафедрал. костел (1360–1480), каплиці боїмів (1609–15) і кампіанів (1619); на вул. М. Коперника — палаци Потоцьких (№ 15; 1880) і Сапіг із брамою (№ 42; 1867–68), мури з брамою, колодязь з двома левами (обидві — 1620), костел св. Лазаря (1634–40), келії (шпиталь; 1781–82; усі — № 27), дзвіниця Святодухів. церкви (№ 36; 1729, 1750); на вул. В. Короленка, № 1 — костел і келії монастиря францисканів (1707–1902); на вул. Кра­­кiвська, № 21 — Преображен. церква (1729, 1875–98); на вул. М. Кривоноса, № 1 — костел св. Казимира (1656–64); на площі М. Кропивницького (Привокзальна), № 1 — костел св. Єлизавети (1912; найвища будівля у місті, 85 м); на вул. Лесі Українки — Новий театр Скарбека (№ 1; 1842), монастир вірм. бенедиктинок (№ 10; 17 ст. — 1872); на вул. Личакiвська — костели кларисок (№ 2; 1607–1939), св. Антонія (№ 49а; 1718), церква св. Петра і Павла (№ 82; 1668–1798); на вул. Майданна, № 6 — церква Святої Трійці (1654); на площі Музейна, № 1 — костел (1749–64), монастир. келії (1556–1778) домініканів і дзвіниця (1865); на вул. М. Некрасова, № 2 — колегія піарів (1762); на вул. Підвальна — міський (№ 3; 1555–75) і королів. (№ 13; 1639) арсенали, порох. вежа (№ 4; 1554–56); на площі Ринок — ратуша (№ 1; 1827–51), фонтани «Адоніс», «Амфітріта», «Діана», «Нептун» (усі — 1793), палаци Бандінеллі (№ 2; кін. 16 ст. — 1750), Корнякта (№ 6; 1580, 1793, 1816), лат. архієпископів (№ 9; 1634, 1845), Любомирських (№ 10; 17 ст. — 1763), Чорна кам’яниця (№ 4; 1588–1677, 1884), торг. дім (№ 32; 1912); на вул. Руська — Успен. церква (1591–1629), вежа Корнякта (1572–1695), каплиця Трьох Святителів (1578–91; усі — № 7), страх. товариство «Дністер» (№ 20; 1905); на проспекті Свободи — фрагмент оборон. муру (№ 1; 14 ст.), худож.-пром. музей (№ 20; 1894–1904), міська опера (№ 28; 1897–1900); на площі Соборна, № 3, 3а — костел св. Андрія (1600–30), дзвіниця (17 ст. — 1734), келії, оборонні мури з Глинян. надбрам. баштою (усі — 1600) монастиря бернардинів, ротонда (1761), пам’ят­­на колона (1736); на площі Ста­­рий ринок (торг. центр давньорус. Л.) — костел Івана Хрестителя (1371, 1887); на вул. Староєврейська — руїни синагоги «Золота Роза» (1582); на вул. В. Стефаника, № 2 — бібліотека Оссолінських (1827); на вул. Театральна — костел (№ 11; 1610–30) і колегія (№ 13; 17 ст. — 1723) єзуїтів, палац Дідушицьких (№ 18; 1830); на вул. Тершаковцiв, № 1 — костел Заручин Марії та келії монастиря сакраменток (1743–1880); на вул. Університетська, № 1 — будинок Галиц. сейму (1877–81); на вул. I. Франка, № 121а — костел св. Софії (1763); на вул. Б. Хмель­­ницького — церква св. Миколи (№ 28; 13–18 ст.), церква св. Ону­­фрія (1518, 1680), шпиталь (1591), дзвіниця (1681–1822), келії (1683), мури (1693), огорожа (1905; усі — № 36), церква св. Параскеви П’ят­­ниці (№ 77; 1645); площі св. Юра — собор св. Юра (1744–70), митрополича палата (1772), будинки капітулу (1738–74), дзвіниця (1828), Пн. корпус (1866), огорожа з брамами (1765–80), криниця «На базарі» (1772), стайня при огорожі (1777; усі — № 5); на вул. В. Винниченка, № 14, вул. Вірменська, № 4–6, 13, 15–18, 20–23, 25, 32, 33, 35, вул. Галицька, № 3, 8, 11, 15, площі Кафедральна, № 2, 5, 6, 7, 8, вул. Краківська, № 1/3, 4, 5, 7, 9, 13, 15, 17, 22, 24, вул. Лесі Українки, № 12, 14, 16, 24, 30, 32, площі А. Міцкевича, № 9, площі Ринок, № 3, 5, 7, 8, 11–21, 23–31, 33–45, вул. Руська, № 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14, вул. Сербська, № 3, 5, 7, 8, 9, 11, вул. Ставропігійська, № 3, 5, 7, 9, вул. Староєврейська, № 7, 8, 10, 22–24, 26–29, 31, 34–36, 38, 50, 52, вул. Театральна, № 10, 12, вул. Івана Федорова, № 1, 4, 8–10, 14, 16, вул. Шевська, № 4, 6, 8, 10, 12, 14, 16, 18 — житл. будинки (15 — поч. 20 ст.); у Львівський музей народної архітектури та побуту ім. К. Шептицького на вул. Чернеча гора, № 1 — Микол. церква з с. Кривки Турків. р-ну (1763), церква св. Пара­скеви з с. Стоянів Радехів. р-ну (1822), Михайлів. церква та дзвіниця з с. Тисовець Сколів. р-ну (1863) Львів. обл., Микол. церква з с. Соколів Бучац. р-ну Терноп. обл. (1773), Троїц. церква з с. Клокучки, нині місцевість Чернівців (1774), дзвіниця з м. Монастириська Терноп. обл., каплиця з с. Ялинкувате Сколів. р-ну (обидві — 2-а пол. 19 ст.), школа з с. Бусовисько Старосамбір. р-ну Львів. обл. (1880), бурдей, ґражда, 24 хати, 24 госп. і вироб. споруди з Львів., Івано-Фр., Закарп. і Чернів. обл. Збереглися також палаци 19 ст. — Баворовських на вул. Бібліотечна, № 2, зі сфінксами на вул. Зелена, № 102, Дідушицьких на вул. М. Лисенка, № 15/17, Голуховських на вул. Листопадового Чину, № 16, Семенських–Левицьких (№ 19) та Туркулів–Комелло (№ 50а) на вул. Пекарська, Справедливості на вул. Князя Романа, № 1/3. У смт Брюховичі — нац. значення Троїц. церква та дзвіниця (1775), у м. Винники — нац. значення Вознесен. костел (1738) і дзвіниця (19 ст.). Найвища споруда міста — Львів. телевежа (192 м).

Пам’ятки історії нац. значення: місце поховання книгодрука­­ря Івана Федорова (1583; вул. Б. Хмель­­ницького, № 36), будинки, в яких жили та працювали друкар М. Сльоз­­ка (поч. 17 ст.; вул. Руська, № 2), письменник і громад.-політ. діяч І. Франко (2-а пол. 19 ст.; вул. І. Франка, № 152), співачка С. Крушельницька (1-а пол. 20 ст.; вул. С. Крушельницької, № 23), композитор С. Людкевич (1-а пол. — серед. 20 ст.; вул. С. Людкевича, № 7), будинок Львів. університету (1842–44; вул. М. Грушевського, № 4). Серед пам’яток історії місц. значення — Вал земляний на вул. Підвальна (Губернаторські вали; 1460), місце гол. табору козаків під проводом Б. Хмельницького на площі св. Юра (1655; мемор. дошка, скульптор Д. Крвавич, 1979), місце страт гайдамаків (1769) і польс. повстанців Т. Висньовського і Ю. Капустинського (1847; пам’ятник, 1895) на вул. Клепарівська, місця поховань козаків на вул. Князя Романа (1648), учасників польс. повстання на полі 40 (1863; 230 індивідуал. могил; па­­м’ятник, скульптор О. Заґурський, 1909), жертв барикад. боїв на полі 62 (1902; пам’ятник, 1904), воїнів УГА (1918–19; пагорб зі скульптурою архістратига Михаїла, пам’ятник, скульптори Д. Крва­­вич, М. Посікіра, 2001), Президента ЗУНР Є. Петрушевича у каплиці (1940), держ. секр. військ. справ ЗУНР Д. Вітовського (1919; обидва спочатку були похов. у Берліні), коменданта УСС М. Галущинського (1932, поле 55) й основоположника організації «Пласт» О. Тисовського (1968, Відень; усі перепохов. 2001) у криптах стіни пам’яті на полі 76 (пам’ятник воїнам УНР, 2003), жертв сталін. репресій на полі 85 (1941; пам’ятник, арх. Г. Лупій, 1995) Личаків. цвинтаря, воїнів УСС (1919–21; 696 індивідуал. могил; хрести, нагробні плити, 1998, 2003) та Президента ЗУНР К. Левицького, підполковника Армії УНР В. Беня (обидва — 1941), генерала УГА М. Тарнавського і генерала-хорунжого Армії УНР М. Пересади-Суходольського (обидва — 1938) на полі 38, в’язнів Янів. концтабору (пам’ят­­ник, 1960-і рр.) на полі 1 Янівсь­­кого цвинтаря, січових стрільців на вул. Митрополита Липківського (1918–20; пам’ятник, 1930-і рр.) та Мідна (1919; пам’ятник), Військ. меморіал–Личаків. військ. цвинтар (1918–20; брат. могила січових стрільців; 1941; брат. могила жертв сталін. репресій; 1944–47; 360 брат. могил рад. воїнів; па­­м’ятник, скульптор В. Бойко, арх. А. Шуляр, В. Каменщик, 1974), мемор. комплекс Пагорб Слави на вул. Пасічна (1914–15; брат. могила рос. воїнів; 1944; 3 брат. і 226 індивідуал. могил рад. воїнів, 25 могил Героїв Рад. Союзу; пам’ятник, скульптори В. Форостецький, М. Лисенко, арх. М. Натальченко, І. Персиков, Г. Швецько-Вінецький, 1945–57, 1984).

1894 у місті відбувся перший в Україні футбол., а 1905 — хокей. матчі. У 1930-х рр. проводили рівнинні автомобіл. перегони Краків–Л. 4 вересня 1931 у Л. пройшов перший конгрес Міжнар. федерації стрільби з лука. У тому ж році організовано чемпіонат світу і Європи з цього виду спорту. Львів. футбол. команда «Погонь» 5 разів вигравала чемпіонат Польщі з футболу. Нац. збірна Польщі деякі ігри проводила й у Л., за неї грало багато львів. гравців. 1969 львів. футбол. клуб «Карпати» здобув Кубок СРСР, а нині виступає у прем’єр-лізі України. 2006 футбол. клуб «Л.» (нині в аматор. лізі чемпіонату України) дійшов до 1/8 фіналу Кубка України, у сезоні 2008/09 виступав у пре­­м’єр-лізі (обіграв у дебют. матчі футбол. клуб «Шахтар»). 2007 у Л. започатковано Міжнар. фестиваль-турнір серед європ. футбол. фанів «EUROFANZ». 2012 Л. був одним з міст-господарів чемпіонату Європи з футболу. Стадіони: «Арена “Л.”», «Україна», «СКА», «Скіф», «Юність». Чемпіонами України з міні-футболу ставали львів. команди «Енергія» і «Тайм»; виступають також команди «ТВД» і «Кардинал». У вищих лігах чемпіонатів України Л. представляли жін. гандбол. клуб «Галичанка», регбій. клуб «Сокіл», баскетбол. клуб «Політехніка-Галичина», ватерпол. клуб «Динамо» та волейбол. клуб «Л.». Здавна Л. є одним із провід. шахових центрів України (О. Бєлявський, А. Волокитін, В. Іванчук, В. Карт, М. Літинська, А. Михальчишин, Олег і Наталія та їхні доньки Анна і Марія Музичуки, С.-А. Попель, О. Попович, О. Романишин, М. Турянський, Л. Штейн). Низку нагород здобули представники львів. шкіл з легкої атлетики (В. Бобровник, А. Булковський, О. Величко, А. Газюра, Б. Галько, А. Голубцов, В. Дорош, І. Ісаїв, А. Квітков, І. Ковпак, В. Лозинський, Д. Оббаріус, М. Романюк, В. Степанов, Д. Тищук, А. Федорів), спорт. гiмнастики (Б. Макуц, В. Чукарін), велоспорту (Є. Бо­­лібрух, О. Гончаренко, Я. Попович, І. Романишин, М. Теппер), веслування на байдарках і каное (В. Береза, Р. Бундз, Л. Гайор, М. Герцик, П. Грешта, А. Дідух, І. Калімбет, Б. Мороз, П. Редько, В. Свілле, брати Михайло та Олексій Сливинські, М. Шурга), плавання (Г. Андросов, В. Вілкова, Ю. Громак, Р. Закала, А. Корчинський, М. Кофнер, І. Литвинова, В. Немшилов, Г. Прокопенко, В. Смєлова, О. Ткаченко, В. Шаповалов, Т. Штирьова-Волинкіна), водного поло (В. Берендюга, В. Мартинчик, М. Смирнов, В. Чернов), стрільби кульової (А. Айвазян, Д. Бобрун, Р. Бондарук, М. Голубов, В. Зименко, В. Іваненко, В. Іванчук, М. Калиниченко, Н. Калініна, Т. Калініна, В. Карасьов, Ю. Коростильова, В. Кришневський, А. Кукса, Л. Леськів, С. Леськів, Б. Мельник, М. Прозоровський, Т. Рябінська, В. Сазонтов, С. Старинсь­кий, Ю. Юрасов, А. Юркевич, В. Юхатов) та лука (Л. Аржанникова, Н. Білуха, Н. Власенко-Жердаєва, М. Гавелко-Галенда, Д. Грачов, Я. Гусак, А. Єгоров, М. Івашко, В. Ковпан, Н. Козіна, Ю. Лобженідзе, В. Міненко, Т. Мунтян, Т. Образцова, К. Палеха, І. Прокопів, Л. Прокопів, С. Радіонов, В. Рєзников, В. Сидорук, Д. Сизов, Л. Стрельбицький, Р. Труш, М. Хусківадзе), лижного (С. Гладишева, М. Зоц, В. Крупський) і санного (В. Вахрушев, А. Гітайло, О. Чухліб) спорту, пауерліфтинґу та важкої атлетики (А. Алейникова, І. Годунько, І. Фрейдун, І. Шимечко), бо­ксу (П. Василюк, І. Дегтярьов, Р. Зауличний, А. Котельник, О. Паве­­лець, Л. Паламар, І. Пащук, Д. Сосновський, В. Старчак, Ю. Тхоровський, О. Усик, Л. Шапошников), вільної (І. Барна, Ю. Благіня, О. Ващук, С. Губринюк, І. Дух, М. Кушнір, М. Махинько, І. Мерлені, О. Сазонов, М. Стадник, М. Тарадай, А. Черкасова) і греко-рим. (В. Новохатько, С. Рибалко, В. Тростянський) боротьби, самбо та дзюдо (О. Бавшин, Т. Бєляєва, Т. Гаврилова, М. Євтушов, В. Кощавцев, М. Левицький, П. Семків, брати Михайло і Роман Юнаки), фехтування (В. Андрієвський, Л. Васильєва, В. Келлер, В. Колесников, О. Рибінський, Є. Рюмін, В. Станкович, Є. Череповський, Я. Шемякіна, В. Шуберт), п’яти­­борства (Є. Боркін, Л. Іванов, Ю. Кутенко, П. Ледньов, В. Ткачук), спорт. гімнастики (Б. Макуц, О. Чернявий, В. Чукарін).

У 20 ст. тут мешкали, навч. і працювали: дійсні чл. НТШ — історики А. Андрохович, М. Андрусяк, Б. Барвінський, Я. Дашкевич, В. Кучабський, М. Чубатий, архівіст В. Вуйцик, археолог Л. Крушельницька, правознавці Є. Давидяк, В. Децикевич, О. На­­драга, літературознавці Л. Білецький, Л. Сеник, літературознавець, перекладач А. Содомора, мово­знавці І. Брик, З. Кузеля, О. Макарушка, Я.-Б. Рудницький, О. Сер­­бенська, В. Стецюк, фольклорист Б. Заклинський, перекладознавець, германолог Р. Зорівчак, піаністка М. Крушельницька, культуролог, мистецтво­знавець Р. Чмелик, кібернетик Р. Базилевич, математики М. Зарицький, І. Огірко, фізик В. Кучер, кардіолог Я. Барвінський, біохімік І. Головацький, хімік Є. Гладишевський, психологи Г. Васькович, В. Янів, географи В. Величко, Ф. Заставний, В. Кубійович, О. Шаблій, фахівець у галузі лісівництва С. Генсірук, економіст В. Огоновський, богослови В. Лаба, І. Назарко, О. Роздольський, І.-Й. Скрутень; академік АН УРСР — геологи О. В’ялов, Г. Доленко, В. Порфир’єв, Л. Ткачук, мінералог Є. Лазаренко, географ С. Рудницький, геофізики В. Сельсь­кий, С. Субботін, математики І. Данилюк, Я. Лопатинський, Й. Штокало, фахівці у галузі механіки Г. Карпенко, Я. Підстригач, Г. Савін, фізико-хімік Р. Кучер, мово­знавець С. Смаль-Стоцький, історик М. Яворський, філософ В. Юринець; академік НАНУ — кібернетики І. Войтович, Б. Пшеничний, фахівець у галузі електр. вимірювань Ф. Гриневич, фахівець у галузі теплотехніки та теплофізики Є. Дибан, фізик О. Івасишин, математики Д. Петрина, В. Рвачов, І. Скрипник, хіміки М. Лозинський, Л. Марковський, геоботанік М. Голубець, геолог В. Забігайло, економісти М. Долішній, С. Ямпольський, літературознавець І. Дзеверін, історик Я. Ісаєвич; чл.-кор. АН УРСР — фахівець у галузі електротехніки К. Карандєєв, геологи В. Кітик, М. Ладиженський, петрограф, мінералог В. Соболєв, фахівець у галузі нафтоперероблення Я. Середа, фізіолог А. Воробйов, біохімік С. Ґжицький, фахівець у галузі рослинництва Г. Кияк, ботанік М. Попов, економіст М. Мелешкін; чл.-кор. НАНУ — фахівці у галузі механіки О. Андрейків, Я. Бурак, Г. Кіт, фізики Ю. Головач, М. Головко, І. Стасюк, хімік Р. Гладишевський, біохімік Р. Стойка, матеріало­знавці І. Дмитрах, В. Похмурський, В. Скальський, В. Федірко, фахівець у галузі електр. мереж і систем Г. Денисенко, фахівець у галузі інформатики І. Парасюк, математики Б. Пташник, В. Слюсарчук, А. Чикрій, геологи В. Глушко, Ю. Сеньковський, ботанік С. Вассер, хірург М. Даниленко, лікар-патологоанатом Д. Зербіно, фахівець у галузі акушерства та гінекології Л. Тимошенко, архео­лог В. Баран, літературознавець М. Ільницький, економіст М. Герасимчук. У місті жили та займалися твор. діяльністю письменники Р. Братунь, Ірина Вільде, А. Волощак, В. Ґжицький, П. Інгульський, А. Канич, П. Карманський, Є.-Р. Куртяк, Д. Лукіянович, В. Лучук, Володимир і його син Степан Масляки, Ю. Мельничук, Марійка Підгірянка, М. Петренко, М. Рудницький, І. Ткачук, Г. Тютюнник, Г. Чубай, Ю. Шкрумеляк, А. Шмигельський, Ю. Вин­­ничук, В. Ґабор, Р. Лубківський, М. Матіос, І. Павлюк, Р. Федорів; письменник, художник Б. Шульц; графік, скульптор, мистецтвознавець Я. Гніздовський, художники сестри Олена (нар. художник УРСР) та Ольга-Меланія Кульчицькі, подружжя Є. Лисик (нар. художник УРСР) і О. Зінченко (засл. художник України) та їхня донька Г. Лисик, Антон (нар. художник УРСР) і його син Вітольд (засл. діяч мистецтв УРСР) Манастирські, В. Патик (нар. художник України), подружжя Роман (нар. художник УРСР) і Марія Сельські, Л. Медвідь, Олександр (обидва — нар. художники України) і його син Костянтин Музики, Є. Безніско, С. Ґебус-Баранецька (обидва — засл. художники УРСР), Л. Левицький, В. Савін (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР), К. Звіринський (засл. діяч мистецтв України), С. Альбіновська-Мінкевич, С. Караффа-Корбут, Ю. Кратохвиля-Відимська, О. Курилас, Я. Музика, Г. Смольський, Ю. Стефанчук; родина різьбярів Павло, Василь, Іван, Володимир і Роман Одрехівські; архітектори подружжя Анатолій і Муза та їхня дочка Наталія Консулови, Василь і його син Євген Нагірні, З. Підлісний; театр. актори, режисери О. Гай, Б. Романицький, В. Яременко (усі — нар. арт. СРСР), В. Аркушенко, Д. Дударев, Л. Кадирова, Б. Козак, Д. Козачковський, Л. Кривицька, В. Максименко, Ф. Стригун, Б. Тягно, подружжя акторів В. Данченко та В. Полінська (усі — нар. арт. УРСР) і їхній син режисер С. Данченко (нар. арт. УРСР і СРСР, академік АМУ), актор, режисер Р. Віктюк (нар. арт. України та РФ), артистка балету Н. Слободян (нар. арт. УРСР), співак П. Кармалюк, дириген­­ти Я. Вощак (обидва — нар. арт. СРСР), І.-Я. Гамкало, І. Лацанич, Д. Пелехатий, композитори, піа­ністи А. Кос-Анатольський (усі — нар. арт. УРСР), Б.-Ю. Янівський, співак, композитор І. Білозір, хор. диригент М. Кацал (усі — нар. арт. України), музикознавець, композитор, піаніст В. Барвінський, композитор Я. Ярославенко, етномузиколог В. Гошовський, мистецтвознавці Іларіон і його донька Віра Свєнціцькі. З Л. по­­в’язані імена Героїв України — фізика І. Вакарчука, лікаря-терапевта В. Козявкіна; письменників Р. Іваничука та Д. Павличка; композиторів М. Колесси (нар. арт. СРСР і УРСР, академік АМУ), М. Скорика та Є. Станковича; хор. диригента П. Муравського (усі — нар. арт. УРСР, академік НАМУ); актора театру та кіно Б. Ступки (нар. арт. СРСР і УРСР); співачки О. Басистюк (нар. арт. УРСР); мистецтвознавця Б. Возницького (академік НАМУ); журналіста Г. Ґонґадзе; політ. діяча В. Ткачука (почес. чл. НААНУ); учасників нац.-визв. руху О. Гірника, С. Хмари та Ю.-Б. Шухевича; учасників бойових дій на Сх. України С. Кульчицького та К. Могилка. У місті минули дит. роки письменника, першого президента АН Ізраїлю М. Бубера; Львів. університет закінчили іноз. чл. НАНУ — укр. історик, мовознавець О. Пріцак і польс. літературознавець М. Якубець. Тут народилися іноз. чл. НАНУ — амер. фізик Дж. Ґамота, польс. геолог В. Рика та укр. літературознавці Л. Рудницький і Д. Струк; євр. фізик Ю.-Е. Лілієнфельд, брати австр. економіст Людвіґ і математик Річард фон Мізеси, польс. філософ Я. Лукашевич; євр. письменник С. Лем, польс. письменники С.-Є. Лец, Т. Ріттнер, австр. письменник Л. фон Захер-Мазох, рос. письменниця детектив. жанру Олександра Мариніна (справж. — М. Алєксєєва); амер. актори Б. Каліч, П. Муні та Л. Фукс.

1877 Т. Баронч виконав у теракоті перше в зх.-укр. скульптурі погруддя Т. Шевченка. Збереглися пам’ятники польс. поету А. Міцкевичу (скульптори А. Попель, М. Паращук, арх. З. Гендель, В. Садловський, 1906, площа А. Міцкевича) та учасникам польс. повстання 1794 — швецю Я. Кілінському (скульптор Ю. Мар­­ковський, 1894, Стрий. парк) і селянину Б. Ґловацькому (скульп­тори Ю. Марковський, Г. Кузневич, 1905, вул. Личаківська). Встановлено пам’ятники князю Данилові Галицькому (2001, скульп­тори В. Ярич, Р. Романович, арх. Я. Чурилик, площа Галицька), Івану Федорову (скульптори В. Борисенко, В. Подольський, арх. А. Консулов, 1977, вул. Підвальна), Т. Шевченку (скульптор А. Коверко, арх. О. Лушпинський, 1924, вул. Т. Шевченка; скульптори Я. Чайка, Е. Мисько, 1960, вул. Личаківська; скульптори Андрій і Володимир Сухорські, арх. Ю. Диба, Ю. Хромей, 1992, 1996, проспект Свободи), І. Франку (скульптор Г. Пивоваров, 1949, вул. І. Франка; скульптори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка, арх. А. Шуляр, 1964, вул. Університетська; скульптор В. Сколоздра, 1956, Винники), М. Вербицькому (скульптори Андрій і Володимир Сухорські, 2015, на розі вул. С. Бандери і Генерала Чупринки), Б.-І. Антоничу (скульп­тор В. Одрехівський, арх. Д. Белюх, О. Лібич, О. Матушков, 2016, вул. Городоцька), Лесі Українці (скульптор Л. Біганич, арх. В. Блюсюк, 1971, вул. В. Караджича), В. Стефанику (скульптор В. Сколоздра, арх. М. Вендзилович, 1971, вул. В. Стефаника), С. Тудору (скульптор Д. Крвавич, арх. М. Вендзилович, 1979, площа Є. Маланюка), М. Шашкевичу (скульптори Д. Крвавич, М. Посікіра, арх. М. Федик, В. Дубина, 1990, вул. М. Коперника; 2007, вул. Хуторівка), В. Стусу (скульп­тор В. Думина, 2016, навч.-вихов. комплекс ім. В. Стуса), М. Грушевському (скульптори Д. Крвавич, М. Посікіра, Л. Яремчук, арх. В. Каменщик, 1994, вул. М. Грушевського), В. Чорноволу (скульптор І. Самотос, арх. В. Каменщик, 2002, вул. Підвальна), С. Бандері (скульптор М. Посікіра, арх. М. Федик, 2007, вул. С. Бандери), Р. Шухевичу (скульптор Я. Скакун, 2009, вул. Білогорща), М. Панчишину (скульптор В. Гурмак, арх. Я. Климовський, 2000, вул. Чернігівська), І. Трушу (1997, побл. вул. І. Франка та Паркова), живописцю Є. Дровняку, талант якого вперше розкрито у Л. (2006, площа Музейна), В. Івасюку (2011, проспект Т. Шевченка; усі — скульп­тор С. Олешко, арх. М. Ягольник), Іванові-Павлу ІІ (скульптор Л. Молодожанин, 2002, проспект Червоної Калини; скульптор Л. Кукіль, 2012, Брюховичі; 2015, вул. Брюховицька), Андрею Шептицькому (арх. М. Федик, І. Кузьмак, 2015, побл. собору св. Юра; у Л. стояли відповідно 1932–39 і 1935–47 пам’ятники митрополиту, які виготовили А. Коверко і С. Литвиненко), Л. фон Захер-Мазоху (скульптор В. Цісарик, 2008, вул. Сербська), герою оборони Відня, популяризатору кави в Європі Ю. Кульчицькому (скульп­тори і арх. Володимир і Петро Сколоздри, 2013, площа Данила Галицького), винахідникам гасової лампи І. Лукасевичу та Я. Зегу (скульптор В. Цісарик, 2008, вул. Вірменська), на честь товариства «Просвіта» (скульптор В. Ярич, арх. М. Обідняк, 1993, між вул. М. Лисенка та Просвіти), в’язням Телергофа (арх. Л. Тирович, 1934, поле 40 Личаків. цвинтаря), жертвам комуніст. злочинів (скульп­тор П. Штаєр, арх. Р. Сивенький, 1997, побл. вул. С. Бандери та площі М. Шашкевича), жертвам голодомору-геноциду та депортацій 20 ст. (скульптор М. Посікіра, арх. М. Федик, 2008, вул. І. Виговського), львів. політехнікам, які загинули під час 2-ї світової війни (скульптори Б. Попович, І. Хміляр, арх. Р. Липка, 1976, вул. С. Бандери), польс. професорам, яких розстріляли нацисти (краків. скульптор О. Сьліва, львів. арх. О. Трофименко, Д. Сорокевич, 2011, Студент. парк), жертвам фашизму (вул. С. Кушевича) і львів. євр. ґетто (проспект В. Чорновола; обидва — скульптори Л. Штерен­штейн, Ю. Шмуклер, арх. В. Плихівський, 1992), переможцям над нацизмом (скульптори Д. Крвавич, Е. Мисько, Я. Мотика, О. Пирожков, арх. А. Огранович, М. Вендзилович, 1970, вул. Стрийська), подвигу лікарів у 2-й світ. війні (скульптор І. Кушнір, арх. А. Огранович, 1975, вул. Пекарська), героям Небесної Сотні та героям, які загинули під час боїв на Сх. України (скульптор Х. Чорноус, 2016, вул. Професорська), Юрію Змієборцю (скульптори Андрій і Володимир Сухорські, арх. О. Ярема, 1999, площа Генерала Григоренка), Покрови Богородиці (скульптор і арх. В. Сколоздра, 2000, вул. Т. Шевченка), броварям (скульптор В. Цісарик, 2011, проспект Свободи), ветеринарам (скульптор Ю.-З. Савко, арх. І. Тимчишин, 2016, вул. Пекарська), на честь першого футбол. матчу в Україні (скульп­тор Я. Скакун, арх. Р. Мелех, 2004, Стрий. парк), гравцям футбол. клубу «Карпати» (1969, стадіон «Україна»), солдату Швейку (скульптор С. Олешко, 2002, проспект Свободи), львів. Ромео і Джульєтті — Ромуальдо та Пелагеї (скульптор М. Гоза, 2013, проспект В. Чорновола). Багато львів. скульпторів були учнями засл. діяча мистецтв УРСР І. Севери, низку скульптур. композицій для Л. виконали засл. художник України Т. Бриж і брати Євген, Михайло та Степан Дзиндри.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю